Середньостатистична сучасна жінка, ще змалку засвоїла, що лежати без діла – мало не культурний злочин. «Нормальна» дружина, і тим паче «нормальна» мама повинна знаходитись у русі. Часто – між порохотягом, кухонною плитою і мийкою. Всім відомо, що саме праця зробила з мавпи людину. І ми стаємо людьми з кожним днем все більше і більше, перетворюючи постійну роботу на спосіб функціонування.

Ідеальна мама, Ідеальна дружина, Ідеальний працівник – для мене це все «тє же яйца, только в профіль» . Не важливо де саме ти прагнеш бути кимось кращим ніж ти є насправді і підпорядкувати власні потреби вигаданим стандартам – це стиль життя, де немає часу на осмислення того, що відбувається. Є план, дедлайн, контроль, напруга. Переважно у крайнощах.

Перестати старатися встигнути ВСЕ, що вимагається «по стандарту» – немислимо. Втрата контролю лякає більше ніж коли-небудь – збоку завжди знайдеться мама, сусідка, подруга чи, у найбільш печальному випадку – чоловік, які залюбки нагадають ЯК треба (виховувати/дбати/жити загалом).

Дівчаток вчать готувати, пришивати ґудзики, виводити плями від «кавичаюягідмасла» і робити ще 100500 інших «важливих» справ, а релаксувати вони, за задумом, повинні навчитися самі. Щоправда, переважно система десь дає збій. Ми у переважній свої більшості (до певного моменту) щиро віримо, що зміна роду діяльності – це вже відпочинок.

Тікаючи від «одномантності», яка здавалось зламає мене «в 4ох стінах», а ще – бажання реалізувати себе десь крім пеленального столика привели мене до думки про достроковий вихід з декрету.

Переборовши важкі «мєтанія» стосовно розлуки з донькою на якісь години, зібравши усі залишки волі в кулак я зрештою прийняла пропозицію роботодавця про вихід на роботу. Місце пропонували тепле, посаду – мотивуючу.  Виходила я зі щирим переконанням, що саме цього я і хочу – ПРАЦЮВАТИ. Чи, як зараз модно казати – «займатися самореалізацією».

Кар’єра завжди була важливою – як джерело більш комфортного побуту, шлях до реалізації власних амбіцій. Проте, роблячи, як мені здавалось те, що хочу, я все ж не почувалась абсолютно щасливою, чи бодай щасливішою. Всього лиш незадоволення було добре знайомим та (у порівнянні) розміреним. Рішення «тікати» з декрету було прийнято, бо на відміну від дому, де командував парадом 11-місячнй малюк, роботодавець – зрозумілий і логічний – вже подумав за мене – чого я хочу у першій половині дня і чого я хотітиму завтра у цей же час. І навіть прописав у цілях компанії на наступні «ІКС» років. Це не зовсім «розвивало», а швидше давало можливість бути більш «продуктивним» елементом суспільства. «Працююча мама» в певних колах звучить гордо.

Не писатиму зараз про світлу сторону повернення у робочий простір – якщо така думка вас відвідала, то мабуть ви вже знаєте чому.

Але спробую посортувати у групи деякі складнощі з якими Вам, можливо, доведеться зіткнутися, прийнявши таке рішення.

  1. Почуття провини.

Воно буде. Просто змиріться. Воно природне і в залежності від віку дитини викликане або інстинктами, що характерні для кожної нормальної мами, або, якщо маля вже більш-менш самостійне, стереотипами, про вашу функцію, як матері. Тим не менше це почуття залишить вас з часом, або принаймні притупиться. Ви навчитеся якісно проводити той час, який зможете приділити своєму малюку. Чудово, якщо роль няні візьме на себе тато – звісно, коли рід його діяльності передбачає можливість роботи віддалено. Це той випадок, коли ви позбавите себе сумнівів, щодо надійності обраної няні. Але й тоді причин почуватись некомфортно буде вдосталь – за пропущений перший крок, слово, чи свято у дитячому садку. Це та ціна, яку доведеться сплатити. І це не смертельно – намагайтесь не драматизувати. Почуття провини від цього не зменшиться, а невротична тьотка кілька годин на день значно гірший компаньйон ніж усміхнена мама, що скучила і готова гратися, хоч у «цирк дюсолей». Так – «неповторне не повториться», але є ще багато моментів, які варті вашої уваги і ці моменти можете створити саме Ви. Сніжки у парку, вежа у пісочниці, караоке – це лише перші пункти списку.

  1. НЕ ідеальний працівник.

Ідеальним працівником ви з максимально високою вірогідність все-таки не станете. З багатьох причин. Основна — бо діти хворіють. І жодна няня не зможе у такі моменти замінити вашій дитині маму. ЖОДНА. Навіть якщо ви зможете чесно відсидіти робочу зміну не організувавши належний по закону лікарняний – навряд чи ваші думки втримаються в межах офісу. Навряд чи ви будете в захваті від перспективи затриматися, заради блага компанії. Навряд чи ви зможете узгодити концепцію ідеального працівника з почуттям провини, що неминуче зростатиме разом з температурою вашої дитини.

  1. НЕ ідеальна дружина.

Взагалі, поняття  працюючої мами, ідеального працівника та ідеальної дружини важко поєднувані у наших реаліях. Ми з вами звісно мультизадачні, але не треба будувати ілюзій. Виснажена дружина, що розподіляє внутрішній ресурс і всюди «старається» — десь обов’язково дасть слабину. Розрядка повинна відбутися і не факт, що не в стосунках з коханим чоловіком. Накопичені претензії до боса, класичний недосип і бажання приділити необхідну увагу малечі може поставити чоловіка у невигідне положення. Особливо якщо обов’язки двох працюючих батьків розприділені «чесно» і по-братськи, до чого більшість чоловіків не завжди готові. Якщо ви живете окремо – побутові клопоти залишаться за вами, щоправда непомиті вікна вже не виглядатимуть настільки непомитими – вам точно буде не до цього.

  1. «Вартість послуг».

Вам не раз доведеться відповідати собі на запитання «а воно того варте?». Практично щоразу, коли підведе діловий партнер, знайдеться незадоволений клієнт, чи коли у начальника нервовий зрив. Здається – ну нормальне таке питання – ну і шо? Але враховуючи пункти 1-3, дуже важко ефективно функціонувати, коли щотижня ти стикаєшся з думками про те, а як могло би бути. Це вам не робота ДО декрету, коли  інші опції просто не розглядались. Це – відповідальність за рішення залишити вдома ріднюльку за можливість розрулювати робочі проблеми. Не завжди ваші власні.

Polina - vedmedyk

Тим не менше, я жодного разу не пошкодувала про те, що достроково повернулась на роботу. Щоразу коли пригадую цей досвід – сприймаю його як абсолютно усвідомлений експеримент. Я отримала необхідну мені тоді порцію кайфу від контакту з колективом, зрозуміла чого хочу насправді, поглянувши «зі сторони» на мамство в цілому і на свої взаємовідносини з маленькою Людиною, зокрема.

Так само впевнено, через рік після того, як я «зарулила» за своє робоче місце почуваючись «турбо-мамою», не отримавши медалі «за значні заслуги перед швейцарським офісом :-)» — я вийшла з приміщення бізнес-центру з відчуттям «виполнєного долга». Я врешті розуміла, чого хочу. Жодних внутрішніх конфліктів. Жодних сумнівів.

І от сьогодні, коли я знову вдома серед робочого дня, відвівши кого треба у дитячий садок вимикаю усі гаджети (тиша – стала улюбленим звуком з початку декрету, навіть музика перетворилась на білий шум), роблю собі улюблений чай у найгарнішому горнятку. Виймаю з шафи «парадний» (читай — ще не обмальований фломастерами і не затертий пластиліном) плед і ще якийсь час борюся з «потребою» помити унітаз чи підлогу.  Не тому, що це у мене таке «хоббі», а тому, що не маю аргументу щоб цього не робити. А не пояснювати своє право на «нічого не робити» – це якось не по нашому. Вкотре перемагаючи, я пишу ці рядки, щоб нагадати Вам, що бути мамою – чудесно. Не пропустіть.

Відкривайте для себе світ, де недосип, хоч вже і хронічний – але, повірте, не вічний. Де ви скоро перестанете бути гужовим транспортом , бо «дехто» почне бігати гальмуючи об стіни і меблі. Потім цей «дехто» піде в садок, а ви зможете, або ж знову стати ідеальним працівником, або ж обрати інший, альтернативний шлях. Можливо раптом виявиться, що декрет – це той час і місце, де можна займатись тією ж «самореалізацією», але там, де хотів би, але раніше б не ризикнув. Або не встиг. Або не мав часу помітити можливість.

Бути «ідеальною» – виснажливо. Вимикаючи цей режим час від часу ви не втратите побут, кар’єру, пристрасть у стосунках – лише по-іншому розставите пріоритети, щоб зосередитися на тому, що головне «тут і зараз».

І будьте впевнені, що будь-яке Ваш рішення – правильне. Працювати чи декретувати – не вибір між кращим та гіршим, а просто ще один чудовий досвід, яким одного дня Ви зможете поділитися))

comments powered by HyperComments