Ідемо в садочок. Надя рахує усе по дорозі — машини, горобці, будинки, жінки окремо від чоловіків, руки і пальці. Рахує вона впевнено Українською, англійською, іспанською, а тут щось проскакує  —  «Ічі, ні, сан…». Я така «Надя, що ти кажеш?». А вона мені, «Мама, а як буде дівчинка японською?» і тут я аж зупинилася. Якщо в домі ще можна знайти розмовник з англійської в кількох варіантах, якщо можна знання багатьох слів з іспанської списати на перегляд «Покойо», то де в нашому домі взялася японська???

Вдома переглянула весь плелист з Надіного ютубу, і знайшлася там коротка і яскрава пісенька де яскрава дівчинка рахує до десяти японською. От і все. Колись у нас уже так було — я тиждень вчила її жовте називати жовтим, а червоне червоним, потім включила їй пятихвилинку на ютубі і пішла готувати вечерю, через кілька хвилин дитина прийшла на кухню і розказала, що пральна машина «вайт», скатерть «блю», мама «ред»,  а котик «грей». Тут був теж такий варіант.

Я спочатку подумала, що дитина запамятала якийсь порядок абракадабри і поняття не має що вона каже. Вирішила перевірити, показую їй шість пальців і чую відповідь — «Року». Кажу «а як буде десять?». «Джу!», — чітко відповіжає мала. «А вісім» — «хачі». Так я зрозуміла, що все надійно засіло в память донечки. В ту саму память куди не поміщається домашня адреса і дебільний новорічний віршик. Саме в ту память де немає місця пісеньці про сніжинку, зате помістився цілий «дім який збудував собі Джек».

І що тепер робити мені, дурній домогосподарці з двома вищими освітами? Вчити японську?

Поки що я вивчила тільки сонце японською — хі, а жопа — сірі… та що ти з цим зробиш)))

Арігато годзаймас!

comments powered by HyperComments