Кожна нормальна «бабушка» повинна боятися трьох речей:

  • Внук замерз.
  • Внук голодний.
  • Вона – не улюблена «бабушка».

Всьо.

Включатись режим «бабушки» може і у інших родичів. У нас, наприклад, оскільки бабуся  – неонатолог (а значить щодо перших двох пунктів у неї професійний імунітет), режим періодично вмикався у «дєдушкі». При чому, він у нас теж – не хухри-мухри, а чєлавєк-хірург.

Що робити? – бути твердою як скеля і непроникною, як целофан. Інакше можна зійти з розуму і вважати, що так і було.

Якщо живете окремо, то не дозволяти перегрівати і перегодовувати не надто складно, а от уникнути спроб купити любов за «весь шоколад світу», доки цього не зробив хтось інший — складніше. Так само, як і складно пояснити, що вседозволеність і відсутність рамок – не «фонтан» і плоди в такого методу взаємодії із внуком – не найсолодші.

Відсутність заборон взагалі – дає не відчуття свободи, а швидше відсутність почуття безпеки. Якщо дорослий, який повинен визначити межі «безпечного» не проявляє себе у цій ролі – з часом його авторитет, як дорослого – нівелюватиметься. З іншого боку – це та жертва, яку принесете не ви – а той, хто купує «любов» за «бєспрєдєл». І якщо цей «хтось» готовий її принести – це його право. Ваше право – попередити про можливі результати, тобто дати вибір.

Про шоколад і інші «діатезності» між мамами ходять легенди… Тут як на війні – всі методи прийнятні, якщо на кону здоров’я дитини. Хтось не гребує шантажем, хтось вправно пояснює за допомогою правильно підібраної тональності, а хтось  — навчився на льоту перехоплювати руку з «кіндером».

Це все я до того, що «режим бабушки» — це настільки типово, що вже вийшло за межі стереотипів і оселилося серед традицій середньостатистичного мамства).

Вчора мій В. вперше став хрещеним татком. Весь такий гордий і схвильований (очевидно, бо не вивчив «Вірую»). А я в моменти взаємодії з новонародженими переважно розмірковую про другу дитину (і свою готовність не спати ще раз 3 місяці підряд). Та цього разу бабуся була така колоритна, що забрала всю мою увагу на себе. Бабушкітакієбабушкі. Захотілось обійняти новоспечену  куму і сказати «дєржись». А ще розказати, що то таки щастя, коли твою дитину так люблять.

Попри всі труднощі, у переважній своїй більшості – Бабусі це чудово. Своїх я втратила ще до 10 років і, скажу вам як є – дуже шкодую з цього приводу. Бо у кожної дитини має бути хтось, хто, порушивши всі можливі правила, нагодує смачненьким, після чого свербітимуть щоки, але посміхатиметься душа. Це – безумовна любов, не обтяжена відповідальністю. Мами собі таке дозволити не можуть.

І так, — це таки челендж. З ним можна боротися і можна змиритися. При чому одночасно. Отак борешся, але без кіпіша, бо розумієш, що процес природний. І фільтруєш навіювання, щоб режим «Бабушки» не включився у самої Мами.

Словом, для кого актуально – удачі)))

comments powered by HyperComments