Я – звичайна така собі мама. Зі своїм звичайним мамством. І ще більш звичайними потребами, страхами, емоціями. Я задаю собі дуже звичайні у мамському вимірі запитання і стикаюсь із традиційними мамськими труднощами.

Після народження Поліни (а може навіть трошки ДО) у моєму світі, як це часто буває, зменшилась концентрація «друзів» на одиницю мене. І концентрація годин на добу теж зменшилась – принаймні мені їх частенько не вистачало на сон і депіляцію (про інші «ізлішества» — взагалі мовчу).

Я також вважаю, що мій В. міг би більше часу проводити з нами. І під «більше» я маю на увазі «весь» свій час. А робота? – ну це мене, при нормальному розкладі – не цікавить:  хай придумає, як встигати все…А я – шо? Я – нічо… моя справа писати правду, про те, чого б по-чесному хотілось.

Звісно, не виконуваність частини «хотєлок» — не раз пригнічувала. Чо там – воно і зараз іноді пригнічує. Наприклад, коли Поліна за день до Нового Року вирішила порадувати нас вірусним отитом. А В. – на роботі.

Хотілось час від часу – попсіхувати, поображатись, ну і шо там ше я вмію…?

Звичайно, піддаватись хандрі – можна і, навіть, треба. Поїсти шоколадку, поплакати, зрозуміти, що більшості старих знайомих, про какашки, зі мною поразсуждать (поки що) не цікаво, а мені (поки що) нема що їм розказати про те, як «космічскіє кораблі бороздят простори всєлєнной». В моїй «всєлєнной» зараз простори «бороздят» щеплення, костюми сніжинки і нурофен в сіропчіку. Ну і традиційне – у всьому винен Муж. Ну бо так треба час від часу. І взагалі не важливо у чому саме і яким боком Він винен. Ну просто треба поображатись. На когось. Ну можна ше на свекруху, але її іноді приплести навіть важче ніж чоловіка. Звісно – можливі варіанти. І чим жінка інтелектуальніша – тим варіанти щоб поображатись будуть вишуканішими. Ібо «горє от ума».

Але ці кілька років тренувань виробили дуже важливий навик – вчасно сказати «прр, стоять, Ракель» і знизити передачу.

Оверконтролінг – підступна річ, бо живеш отак, зі святим переконанням, що якщо хочеш щось зробити добре – зроби це сам. Пишеш списки. Перевіряєш на кожному етапі проміжний результат. Встановлюєш (потрібні) правила. Відчуваєш провину/розчарування/образу через порушення цих правил. Втомлюєшся і.. не помічаєш, що знаходишся в постійній напрузі (від слова – ВАБЩЄ). Напруга, через тотальну недосконалість світу, фізичну втому і мамську самотність у нескінченній відповідальності за ВСЕ. Занурення у обов’язки відбулося нижче критичного рівня.

А МАМІ потрібен СВІЙ простір. Своє ЩОСЬ. Своя ДУМКА і Своє ДОБРЕ. Відокремлене від всіх решта ДОБРЕ під цим дахом. Не «замість» материнства, а у його доповнення.

Сучасна мама повинна знати як розрізнити і забезпечити не лише потреби малюка, але й свої власні. Це не нарцисизм – це основа психологічного здоров’я, за відсутності якого ми ризикуємо виховати дітей без чіткої категорії Щастя. Надмірна Жертовність Мами вимагатиме в подальшому від дитини нескінченного почуття вдячності на грані з провиною. Це — не те, чого ми повинні навчити своїх дітей.

Я кожній мамі бажаю насолоджуватись своїм материнством. Знайти у ньому баланс між відданістю своїй дитині і собі. Не втомлюватись від декрету. Залишатись закоханою в свого чоловіка.

Хай можливість мати оте «щось своє» нагадує Мамі, ЩО є метою (пріоритетом) материнства, а ЩО – лише засобом.

Щасливого Вам материнства у Новому і Всіх наступних Роках)))

comments powered by HyperComments