З моєю М. ми бачимося рідко – в обох сім’ї і зооовсім різні життєві інтереси. Але нам цікаво разом. Ми можемо обговорити те, що або «стидпозор», або «тишоблондінка», або «тобіскількироківтакимперейматися».

Моя М. – моя «подружка за викликом». Ну чи я – її. Не важливо. Ми як з серіалу «Секс і місто», тільки Львівського розливу.

І остання тема – література.

Ні, не пізнавально-потрібно-обов’язкова мамська література. І не підписка на журнал «Твой малиш». Література не щоб «збгатитися», а щоб «повідчувати» себе, як «чєловєк-женщіна», а не лише «чєлавєк-мать».

Говорили навіть не МИ, а здебільшого моя М. і, скоріше, не про саму літературу – а про те, чого більше не буде.

Ну от так: ТОЧНО не буде.

Усі ці безсонні ночі, а зранку – свіжий блиск в очах; безсоромно калорійні фаст-фудні фаст-фуди на ніч  і, незважаючи на це  – присутність талії і підтягнутість попи; експерименти з безвідповідальністю і романтика в очікуванні дзвінка нового знайомого; перші побачення з (черговим) «саме ТИМ» і «восторжений» кіпіш навколо твого невульгарного декольте (і ти тріумфуєш підгодовуючи свою самовпевненість)… Але найголовніше: значно ширша свобода вибору і значно менша ціна помилки. Бо немає ще поки в тебе твого мамства з малюком, для якого хочеться бути найкращим із можливих варіантів.

Моя М. пройшлась по списку бест-селлерів останніх років, обираючи найбільш гучні.

Вона осягнула і «Сутінки», і «50 Відтінків». Схлипнувши, цитую: «на могилі власної молодості», моя М. вирішила поховати усі свої мрії про те, що буде з Нею. Залишились лише світлі очікування і надії на те, що щось феєричне чекатиме на її доньку та сина.

М. порівняла себе з героїнями романів і резюмувала «Розумієш, там описано все те, чого я завжди хотіла – і вже не матиму шансу отримати. Бо вже пізно. Я тепер – мама. Припустімо (тьху-тьху-тьху) я поміняю чоловіка – і шо? Де гарантія, що наступний буде говіркішим і уважнішим? А діти? Вони ж тепер мої головні люди… Звідки взяти свободу на пригоди? Словом – бєзнадьога. Не встигла в житті нічого з наміченого.» М. сьорбнула латте з великого горнятка і приречено відламала шматок шоколадного маффіна (очевидно відчуваючи, що це – остання радість у житті).

surprise-stephanie-meyer-has-written-a-gender-swapped-twilight-and-you-can-read-it-right-645343

Її старість почалась в цю мить. Заскочила мою М. зненацька, очевидно, оминувши зрілість. Вона  перестала бачити себе у майбутньому. Погляд відведений у минуле. А сьогодні і завтра – механічне виконання обов’язків матері та дружини. Крах уявлень про себе як про Жінку – сексуальну, перспективну, цікаву, вільну бути собою, а не відповідати очікуванням щодо себе. Відсутність сил і в’яла, пасивна спрага до нових Емоцій та переживань: наче і хочеться, але на черзі обов’язковіші завдання.

Моя М. – переживає і прагне того, чого бажає більшість жінок на цій планеті. Так і народжуються бест-селлери. Беремо одне природне, а можливо інстинктивне бажання, літературний талант і множимо у 100500 разів. Роздуваємо до масштабів повз які пройти просто неможливо.

Чого хоче жінка? – думаєте, вона інстинктивно, непереборно хоче голосувати і мати можливість працювати на рівні з чоловіками? Ви б купили книжку про це? Я – ні. Бо я, як і більшість жінок, до фемінізму маю відношення лише культурне (ми виховувались серед уявлень про рівність статей). Більшість жінок – хочуть бути поряд з сильнішим за себе мужчиною. Відповідальним, кристально чесним, непристойно успішним, а отже — розумним і, як вишенька на торті – безсовісно красивим. Йому має бути глибоко…кх-кх… однаково на наш целюліт, чи випираючі кістки. Він нас – віддано любить. Це – хімія. Нам заздрять жінки, захоплюються мужчини, і далі по списку. Вік героїні – тут ні до чого. Так само як і реальність кожної окремої історії. Ми просто хочемо того, чого хотіти легко – всього і одразу. Плюс – трошки драми, бо куди без цього? Але в основі – ми бажаємо бути головними героїнями свого роману. Попри всі наші негероїчні людські звичайності. Ми хочемо бути в центрі свого світу, бо нажаль надто часто почуваємося на периферії чужого.

Коли бажання матеріалізується на папері чи екрані (ось воно – смачно описане талановитою рукою письменника чи сценариста!) гостро колиться неможливість доторкнутися і пережити ЦЕ в реальності.

Кожна дівчинка бажає бути принцесою. І з віком –нічого не міняється кардинально.

Єдина проблема – ми обираємо розжований варіант казки, концентруючись на сюжеті, кимось створених глянцевих персонажах, а не на таких бажаних переживаннях, які як наркотик просочуються через папір.

Кожен наш вік має невичерпне джерело і потенціал до відчуттів різної інтенсивності і складності. Та ми настільки зайняті побутом і виживанням, що відстаємо від можливостей на один крок – помічаючи їх лише коли вони вже позаду.

Ми продукт не обставин, а власного вибору. І головне, про що варто пам’ятати: немає поняття «пізно» для того, щоб почати ЖИТИ, а не існувати.

Ми можемо дозволити собі вибір стати «старими», щойно зі святкового торта гордо стирчатиме всього лиш «30», а можемо вибрати, щось перспективніше – ЗРІЛІСТЬ…

У мене є власне уявлення про зрілість, але, здебільшого, воно сформувалось на основі поглядів Абрахама Маслоу, який вважав, що зріла особистість має рівно 15 ознак:

  1. Адекватне сприйняття дійсності, незалежне від впливу актуальних потреб, стереотипів, забобонів, інтерес до невідомого.
  2. Прийняття себе та інших такими, які вони є, відсутність штучних, неприродніх форм поведінки і несприйняття такої поведінки з боку інших.
  3. Спонтанність проявів, простота і природність. Дотримання встановлених ритуалів, традицій і церемоній, але ставлення до них з належною почуттям гумору. Це не автоматичний, а свідомий конформізм на рівні зовнішньої поведінки.
  4. Ділова (не обов’язково — професійна) спрямованість. Такі люди зазвичай зайняті не собою, а своїми життєвим завданнями. Зазвичай вони співвідносять свою діяльність з універсальними цінностями і схильні розглядати її під кутом зору вічності, а не поточного моменту. Тому всі вони в якійсь мірі філософи.
  5. Позиція відстороненості по відношенню до багатьох подій. Це допомагає відносно спокійно переносити неприємності і бути менш схильними впливам ззовні.
  6. Автономія і незалежність від оточення; стійкість від впливу зовнішніх факторів.
  7. Свіжість сприйняття: знаходження щоразу нового у вже відомому.
  8. Граничні переживання, які характеризуються відчуттям зникнення власного Я.
  9. Почуття спільності з людством в цілому.
  10. Дружба з іншими самодостатніми людьми, відсутність проявів ворожості в міжособистісній взаємодії.
  11. Демократичність у стосунках, готовність вчитися в інших.
  12. Стійкі внутрішні моральні норми. Гостре відчуття добра та зла, орієнтація на цілі, а гроші завжди їм підпорядковуються.
  13. Філософське почуття гумору. Ставлення з гумором до життя в цілому і до самого себе, при цьому чиясь недосконалість або біда ніколи не вважається смішною.
  14. Креативність, яка не залежить від того, чим людина займається, і що виявляється у всіх його діях.
  15. Критичне ставлення до тієї культури, до якої вони належать: вибирається добре та відкидається погане. Відчуття себе більше представником людства в цілому, а не лише однієї культури.

зрілість_

Моя М. скептично скривилась на деяких пунктах, але погодилась, що загалом концепція їй зрозуміла.

Можливо, це саме та гармонія, що дозволить нашим особистим казкам втілитись у життя. У іншому, менш очевидному форматі (Попелюшками чи Анастейшами ми, звісно, не станемо). Це – чи найкраща альтернатива тому положенню речей у житті, з яким ми в дійсності не погоджуємося: відсутність яскравих переживань СЬОГОДНІ. Нам насправді доступна реальність, де зрілість досягається завдяки материнству (як певному стабілізатору і орієнтиру), а не незважаючи на нього. Пристрасть, жіночність – ситуативна чи, як спосіб функціонування, творчість і ризик – як інструменти самореалізації. Втома – як сигнал зупинитись і «збайдужіти» на якусь мить до того, що не головне. І на все це – не просити дозволу ні в кого.

І читаючи черговий бестселер, чи просто розмірковуючи про минуле – відчувати його не як втрачену можливість, а як цікаву історію. Не більше. Чуттєвий досвід, який стає ресурсом після повернення у свою поточну, сповнену варіантів реальність.

М. допила латте і ми мовчки посиділи ще хвилин 15. Посиділи ми кожна про своє.

Я розмірковувала про зрілість, задумуючись які пункти я вже могла б віднести до себе… А моя М., як виявилось – про лінь:

-Я тут подумала, що такі да… Якщо не лінуватись, то можна Жити цікаво і зараз. Але ж коли розмовляти з чоловіком, вирушати на побачення, ітд., якщо вийшов новий сезон «Карткового будинку»… А ще ж залипнути у ФБ… І яка там спонтанність, якщо мені треба контролювати всіх домашніх, бо передчуваю бєспрєдєл… Мда… Є над чим подумати. – на цій ноті М. закинула в рот останній шматок мафіна і ми поплелися до підземного паркінга, обговорюючи знижки на дитячі купальники.

Бо мами такі мами.

 

comments powered by HyperComments