Ми ходимо у ясельну групу держ. садка.

Так.

Я підтримую «темну» сторону на якій прийнято вважати, що абсолютна більшість дітей добре адаптуються до садіковського режиму і колективу вже з 2ох років: і фізіологічно, і психологічно вони до нього готові. Звісно, існує певна вірогідність, що саме ви потрапите у відсоток тих, для кого це буде дещо складніше, але… так само ви можете потрапити у відсоток тих, кому садок взагалі протипоказаний. Переконатись на 100% можна лише спробувавши.

Моя Поліна – наймолодший мембер у своїй групі. Ми прийшли вперше в садок за 5 днів до другого дня народження. Урочисто – 1 вересня. На півгодинки… на розвідку… Так почалась наша сімейна операція «яслі»…

Відтоді, вже майже 5 місяців, ми здобуваємо досвід, який можливо підготує ще якусь маму до того, що собою насправді представляє цей мамсько-дєтскій катаклізм…

Перший висновок, який я зробила досліджуючи питання: Приватний садок – не обов’язково кращий. Не пощастити з групою чи вихователем може будь-де. Ми з В. (+Поліна Володимирівна) – абсолютно задоволені державним садком. Декілька з опитаних мною мам сильно «образились» і в результаті змінили приватні заклади на державні через відкриті порушення санітарних норм у перших. Звісно, ні в кого немає ілюзій стосовно того, що все ідеально «грає» у держ. садках – ну, але факт, що відкатити кругленьку суму санстанції установа подібного розливу не може – радує. Приватні ж мають ряд своїх переваг. Ітого, мораль цього абзацу: якщо ви попали в державний садок (бо очевидно встали у чергу в день отримання свідоцтва про народження, ще навіть не випивши по псять грам за здоров’я нового громадянина) – радійте і не шукайте в «дупі вятракі» . Якщо ж пристойного державного садка в «регіоні» нема – ну тоді да… тре шукати варіанти…

Щодо держ. садка – підготуйтесь морально до стопіцот довідок, які вам доведеться принести перед 1-им вересня і після кожної хвороби дитяти тривалістю від 3ох днів. Ну і намагайтесь не закочувати очі, коли в перші тижні вам вручать список того, що потрібно докупити у групу перед навчальним роком… Для мого В. це була психологічна травма. Я у цьому відношенні виявилась більш стійкою. Можливо тому, що була готова віддати навіть нирку – лиш би «все було добре»… При чому, як це — «добре» до кінця сформулювати я не могла… Як і пояснити чого конкретно боялась… Така собі маленька і болюча сепарація.

Висновок номер два: Діти плачуть. 99% дітей (тим більше з благополучних сімей) плачуть звикаючи до садочка. Це не через те, що їх там б’ють. І не через те, що там холодно/гаряче/мокро/бабайка/інквізиція. Це тому, що для будь-якої дитини така зміна обстановки – стрес. І, якщо в когось є ілюзії, що у 3 роки малюк прийшовши вперше (вдруге чи вп’яте) до садочка не плакатиме – то запийте цю ілюзію водою – плакатиме, що в 3, що в 2 роки. Ну, хіба що ви щаслива мама того 1%.

Чому ж вони плачуть? — Бо тільки так діти вміють висловлювати сильні почуття – спершу страх перед невідомим  (ще й без мами), жаль, що мама залишає (а якщо не повернеться?!), втому (підняли зранку ні світ ні зоря), бажання отримати свою дозу неподільної уваги (давайте не забувати, що діти – маніпулятори 80-го левела, а з вихователями,  у яких на раз 20 + дітей, такі фінти не проходять). Усі свої негаразди дорослий може назвати розумним словом і самостійно прийняти відповідні заходи опираючись на свій досвід. А рібьоначек – поплаче, щоб мама пожаліла і прийняла ті самі заходи замість нього. Не скажу, що робити конкретно з вашим дитям. Скажу лише, чого точно робити не треба: дратуватися, обманювати, обезцінювати сльози, залишати одразу на півдня чи цілий день – загалом, не варто формувати стійку негативну асоціацію з садком. Але і сліпо вестись на дитячу провокацію не бажано. А отже – прощатись у групі швидко і впевнено. Ну і не гуляти під вікнами намагаючись впізнати знайомий фальцет і схлипи. Це ні для кого не добре.

Попередній пункт плавно переростає у третій – Почуття провини. Є такий суспільний діагноз: «погана мама». Почитайте форуми, поговоріть з сусідами, розкажіть, що ви плануєте віддати 2-річну дитину у ясельну групу. Переконайтесь, що ви і є та сама «погана мама», мать-єхидна, егоїстка і взагалі ісчадьє ада.  Будьте готові, що вас намагатимуться переконати, що ваш малюк тихо страждає, він увесь глибоко травмований і взагалі садочки дітей «ламають». Відчувайте провину, що ви спокійно собі йдете у спортзал/на роботу/на манікюр/в астрал, а дитина ТАМ. Причин, чому для певної категорії людей так важливо затравити іншу категорію – незліченно багато. І якщо ви не виробите в собі імунітет до подібних нав’язуваних стереотипів і альтернативних думок – то самі собі винні. А якщо вже зовсім погано – є, зрештою, спеціаліст (дитячий психолог), а не мама «меніказалипоступатинапсихолога», яка про вашу дитину знає тільки ім’я і колір шапочки.

Насправді з цим пунктом все просто (від слова – зрозуміло, а не легко). Варто чітко розрізнити раціональне і доказове від надуманого і навіяного:  якщо я матиму цілком реальні підстави сумніватися в вихователі, няні, чи безпеці середовища – як відповідальна мама я не відводитиму «туди» дитину. Якщо ж я розумію, що уся небезпека пов’язана не з об’єктивною реальністю, в з моєю уявою і мамськими інтернет-форумами, то мені залишається взяти себе в руки і перестати драматизувати.

Віддати дитину в ясельну групу – не значить бути соціальним антигероєм. Це нормальний крок, можливість, відповідальний вибір. І особисто для мене усі ці «кіндеропряники» щодня після садка – це підкуп. При чому не свого чада, а власної совісті. Зрештою, якщо «помічне» – ну то ок. Головне не захоплюватися.

По-четверте: морально готуйтесь до того, що в садку у вас на перших порах плекатимуть мамський комплекс неповноцінності. Згідно усіх можливих положень, прийшовши у яслі (тобто вже з 2ох років) ваша дитина повинна вміти вдягатись/роздягатись, проситись на горщик, самостійно засинати… і далі по списку. Коли нам його зачитували на перших батьківських зборах, я внутрішньо була готова у якийсь момент почути про три музичних інструменти і табличку множення. По факту, не всі діти у яслях вундер-кінди. І величезний плюс ясельних груп в тому, що дуже скоро малюки привчаються до тих речей, яких вдома навчити їх у такому віці значно складніше (не кажу, що не можливо). Чи потрібно це конкретно вашій дитині – питання відкрите. Для Поліни мовленнєве середовище  (де нема мами, яка все розуміє вже з погляду), а також танці-шманці, постановки свят і купа нових друзяк (з якими вона вчиться домовлятися, висловлювати почуття і відстоювати власні інтереси) – це великий плюс вже сьогодні. Раніше нам доводилось «добирати» певні елементи у Школі Монтесорі, на дит. майданчиках, але стабільності у цьому ділі не було (мама теж людина).

По-п’яте: діти хворіють і це не таємниця. У садку циркулює більше вірусів ніж у вас вдома, тому очевидно у садку діти хворіють частіше. Якщо ви ще той панікьор – пийте валер’янку. Діти хворіють навіть у «хороших» садках. Цей пункт тут тому, що його тут не може не бути. Але заглиблюватись не буду – скучно.

По-шосте: якщо ви особистість дьоргана, а валер’янка вас вже не бере, коли на зборах питатимуть, хто хоче представляти батьківський комітет – постарайтесь не підіймати руку 🙂  А якщо вас таки призначили.. співчуваю… пишіть – організуємо клуб взаємопідтримки 🙂 З іншого боку, я впевнена, що для когось (з залізними «яй@@ми») – батьківський комітет дуже навіть хороший засіб зв’язку з реальністю: якщо не можеш уникнути революції – очоль її. Але навіть, якщо це відверто не для вас, і офіційно ви «просто мама», все-одно подбайте про хороші стосунки з персоналом садка. Бо вам, скоріш за все, захочеться послухати короткий трейлер, як пройшов день вашої малявки, і непогано, якщо б няня чи вихователь мали бажання цією інформацією з вами поділитися. А ділитися будь-чим з унилим гівном чи припадочною тьоткою – задоволення сумнівне.

Словом…  Віддавати дитину у садок з 2ох років чи ні – справа ваша. Я не агітуватиму нікого, але опираючись на свій мамський досвід можу сказати, що на разі переваг я бачу значно більше ніж труднощів. А якщо яслі –не для вас, то це теж ок: Ви маєте право приймати подібні рішення, як відповідальний радітєль. Я глибоко переконана, що «ясельний» успіх на 60% залежить саме від готовності мами, а не лише дитини. І якщо мамі потрібно більше часу щоб відпустити свого малюка – то почекати ще рік – це дійсно більш адекватний варіант, ніж перетворювати садок на нікому не потрібні тортури.

 

*»ноу регретс» — англ. nо regrets — без жалю/не жалкувати.

comments powered by HyperComments