Я рідко пишу про те, про що просять. Не з вредності. Просто не виходить в мене писати про щось, що в конкретну одиницю часу мене не «трогає».

Але от замовлення на «шантаж» — тронуло… Тому що тема з категорії «наболіло».

Почнемо з того, що словники дають одне визначення цього слова, а вживаємо (у контексті виховання) ми його у зовсім іншому значенні.

Шанта́ж (фр. chantage) — залякування погрозою викриття або розголошення з метою отримання зиску фактів, відомостей, які можуть скомпрометувати, або зганьбити кого-небудь.

Мами ж переважно розуміють шантаж, як погрозу негативними наслідками у разі невиконання мамських вимог та встановлених правил. Ну або об’єднують у спільне значення з «підкупом», оскільки під «будеш чемний – дам шоколадку» і «не будеш чемний – не дам шоколадку» ми розуміємо практично те саме.

Я імєю вам сказать, що шантаж – не є добре. Основна причина того, що у довгостроковій перспективі це не найкращий метод виховання: він може бути заразним. І дуже скоро (як мінімум «рано чи пізно») «шантажуємий» стане шантажистом. І це буде не традиційний дєтскій (неосмислений) спосіб маніпуляції (коли чадо стихійно створює стимул, щоб отримати прогнозовану реакцію) – це вже цілком такий собі «уровєнь МАСТЄР». Діти вчаться у нас. І на основі наших вчинків формують свої власні уявлення про норми і рамки прийнятного.

При цьому, шантаж – поняття растяжимоє. І якщо вже мамі не вистачає сил і здоров’я відмовитися від нього «під корінь», то принаймні можна мінімізувати можливі «втрати».

  1. НІКОЛИ (від слова — зовсім) не можна шантажувати дитину маніпулюючи його базовими потребами і цінностями. Тобто «не дам їсти», «не дам спати», «не любитиму» ітд. – це мамське ТАБУ. І якщо хтось схопився за серце, чи недовірливо скривився «у наш час так не буває» — спішу вас агарчіть – буває. Чула на власні (скручені у трубочку) вуха. Так само потрібно переглянути маніпуляції можливостями дитини: «якщо не доїси борщ – ніяких мультиків (навіть якщо йому не хочеться їсти)», «залізь на гірку – і куплю тобі планшет (при боязні висоти у дитини)». Все це – не здорово і не потрібно. Любов до дитини повинна бути безумовною…
  2. Можна спробувати трансформувати шантаж у форму домовленості. Що це означає? – ну як мінімум те, що повинен бути збережений причинно-наслідковий зв’язок. Наприклад, між гарною поведінкою і дитячим розважальним центром – очевидного зв’язку немає. Зате, якщо сформулювати прохання до дитини у формі «сдєлкі» — дуже навіть буде схоже на цивілізовану домовленість: «Давай ти пограєшся трошки сам/допоможеш мені прибрати/ваш варіант, щоб я швидше впоралась з прибиранням/прасуванням/ваш варіант, і тоді ми ще встигнемо сьогодні з’їздити у «***»(тут назва дитячого центру розваг у Вашому місті)». Тобто, так дитина зрозуміє свій вклад у загальну справу і його вплив на бажаний результат.
  3. Мають бути речі, які дитина повинна робити без домовлянь. Не за цукерку, а просто тому, що існує поняття обов’язків і загальних (тобто актуальних для всіх членів сім’ї) правил. Ми чистимо зуби не за чиєсь дякую. Ходити в садок – це, як хтось вже писав – робота маленького члена сім’ї. Список можна продовжувати. Таким чином ви допоможете своєму малюку підготуватися до світу, де коло спілкування значно розшириться і «виросте» зі схеми «сім’я-родина-садок». А далеко не за всі його хороші чи «правильні» вчинки пропонуватиметься винагорода.
  4. Психологи сходяться в думці, що найбільше схильні порушувати правила ті діти, яких оточує найвище число заборон. Розкажу вам випадок з життя. Приїхала якось в гості до нас тітка. Нормальна така женщіна-учітєль. І от передаю вам слова тітки адресовані 7-річному племіннику: «Ти куда пішов? Сядь ту. ТУТ Я СКАЗАЛА! Чого ти сідаєш на диван? Сядь коло мене на крісло. Не бери серветки. Нашо вони тобі? Бери альбом і сядь ту! Ти чуєш мене чи нє? Але ти є! Я тобі хотіла купити шоколадку, але тепер обійдесся». Ну ви зрозуміли масштаби проблеми, да? Питаю: « а чому не можна сидіти на дивані і брати серветки» — а в отвєт тішина…. Оце, таваріщі і є «заборона заради заборони». Я вірю, що у молодих мам не все так запущено, але переглянути існуючі заборони на адекватність таки варто. Чим менше їх буде – тим більша вірогідність, що дитині буде комфортно курсувати у «дозволеному» полі з достатньою кількістю привабливих альтернатив. Тоді і шантажувати малюка причин буде менше.

У більшості випадків у шантажа є альтернативи. Але в умовах тотального дефіциту часу і мамської втоми  шукати їх відверто не хочеться. Працює метод? – ну і парядочєк. Якщо ж сильно запаритись – можна щось змінити. Та навіть якщо нічого не міняти – дуже важливо не скотитись від мирного і обережного «шантажика» до відвертого залякування.

Ну каг би у мене на сьогодні всьо))

comments powered by HyperComments