Хочу розповісти , яка оказія зі мною трапилась сьогодні вранці…

Я вночі дуже погано сплю, у доці лізуть зуби і ми з нею страждаємо разом. А сусіди (бодай вони довго жИли) роблять ремонт. Отак годин у 9 ранку вони знов почали свою ремонтну вакханалію, та так голосно, що мій мозок спросоння, якогось беня, закомандував тілу бігом підриватись і кудись бігти!

Я схопилась із ліжка і стрімголов дременула, як та швидконога газель нетваринного походження в сторону дверей. Але вроджена незграбність перемогла газельну стрімконогість і я, підслизнувшись коло самісінької шафи, полетіла головою в стіну… Дякувати Богові в останню мить вхопилася за ручку шафи і втрималася на ногах! От тільки сама шафа не встояла! Але не хвилюйтеся, я вижила, ще й шафу утримала, хоча і порозбивала собі кістяшки на пальцях.

Варто сказати, що трапилося це все буквально в одну мить!

Отож, стою я така посеред кімнати, намагаюсь заспокоїти калатання серця і зализати рани, повертаю голову в сторону Наталки… А вона дивиться на мене із таким виразом на обличчі… (Ну… видно, шо дитина очманіла). А в очах читається лише 2 питання:

«Мама, ти часом не пришалепкувата? Шо це було?»…

12246947_868033093295998_5653607178485410984_n

comments powered by HyperComments