Розповім коротку історію. Ми з чоловіком у відпустці, збираємось наступного дня увечері на моря, аж тут дзвінок – мене запрошують на співбесіду. На той момент я мала цікаву роботу, яка влаштовувала мене майже на 100%, але було цікаво дізнатись, що запропонують на новому місці. Примітно, що я довгий час не оновлювала резюме на сайтах із пошуку роботи, тобто мої дані знайшли десь у глибоких нетрях інтернету.

Вакансія, яку мені пропонували – редактор на сайті для батьків. Тоді я ще не мала досвіду батьківства, що було значним мінусом у моїй кандидатурі для цієї роботи. А мене не влаштовував розмір окладу – пропонували такий же, як у мене був на роботі, тобто матеріальної вигоди було нуль. «Зате ми влаштовуємо офіційно наших працівників», — змовницьки майже підморгувала мені пані, що проводила співбесіду. «Це було б безперечною перевагою у вашій пропозиції роботи, — відповіла я. – Офіційне працевлаштування для мене хоч і не критичне, але цей пункт може стати ключовим у моєму рішенні, якщо ми влаштуємо один одного»

Далі мене принизили. «То ви хочете влаштуватись на роботу офіційно, щоб піти в декрет?», — я трохи шокована на автоматі відповіла «Ні». «А коли ви збираєтесь в декрет? Ви вже давно одружені, мабуть маєте в найближчих планах?»

Якщо коротко – я відмовилась врешті від пропозиції, попросивши навіть не розглядати мою кандидатуру. Хоча співбесіду я пройшла успішно. Але дикість і безцеремонність питань, які мені задавали під час тієї розмови, не залишали іншого варіанту розвитку подій, аніж забути ту розмову як нічне жахіття. Іронія долі: ось існує сайти для батьків, там пишуть про вагітність, пологи, виховання дітей, мабуть же є й статті типу «як підготуватись до виходу в декрет й які документи треба принести на роботу», і при цьому вони так пресують дівчат, які приходять до них на співбесіду.

А тепер мої рефлексії.

По-перше. Що на таких співбесідах відчувають дівчата, яким не вдається завагітніти? «Ви збираєтесь в декрет?». «Так, хотілося б.» «То ви влаштуєтесь на роботу і підете в декрет?» «Не факт.»

По-друге. Ясно, що у нас в країні простіше й часто навзаєм вигідно отримувати зарплатню у конверті, а не офіційно. Але чому проситись (саме «проситись») працевлаштуватись офіційно має бути соромно? Скільки ще оптимістичних кроків до європейського суспільства нам треба зробити, щоб жінка, яка працевлаштована офіційно – стала  нормою, а не виключенням?

По-третє. Як на мене, питання планування вагітності – настільки делікатна тема, що її взагалі то обговорюють  тільки двоє – чоловік та жінка. Інколи, в залежності від рівня відкритості та ступеня довіри, це питання ще обговорюють  з друзями, батьками, акушером чи Богом. Але своє майбутнє батьківство ТОЧНО вже не варто обговорювати з незнайомим людьми на співбесідах, чи не так?

По-четверте. І взагалі, як правильно відповісти на питання про декрет нормальній людині? Навіть найбільш адекватна відповідь «Зараз ми з чоловіком не плануємо заводити дітей (а ще заводити собак, котів, хом’ячків тощо), бо хочемо сконцентруватись на саморозвиткові та реалізувати свої вміння й знання на цікавій роботі» — так от навіть ця відповідь не панацея. Бо а якщо раптом тест і дві смужки? То що, ходити червоніти й вибачатись на роботі за свою необіцяну й незаплановану вагітність? Я от, наприклад, знала керівника, яка вимагала від дівчат на співбесіду приносити довідки від лікаря про те, що вони не вагітні. Маразм? Безперечно! Але чи ця довідка може бути контрацептивом? Авжеж, ні!

По-п’яте. Якщо роботодавці бояться брати на роботу дівчат через страх втратити співробітника на 3 роки через декрет, то ось моя їм відповідь. Серед моїх знайомих немає жодної, хто висидів по догляду за дитиною 3 роки. Майже всі вийшли на роботу набагато раніше: хтось скучив за колективом, хтось – за повноцінною зарплатою, хтось не витримував без самореалізації. І в той же час знаю таких чоловіків, які на роботі папки з місця на місце перекладають, постійно ходять на перекури й перекуси, але ж звичайно так, вони не йдуть в декрет і тому на них завжди можна покластись, ага.

Не знаю, чи змінить цей текст хоч щось у безправному стані дівчат, які мов кролики перед удавом замовкають у багатозначному мовчанні перед безглуздістю питання «Чи збираєтесь у декрет?» Так, ми всі збираємось, а навіть якщо не зараз, то наступного місяця, а може через рік. Мабуть, ще довго ми не зможемо відповісти «Вибачте, але це не ваша справа» з тим, що співбесіда після таких слів не закінчилась. Але я хочу офіційно й голосно заявити: такі питання є сексистськими, неетичними та аморальними.

comments powered by HyperComments