Похід у ресторан з Поліною, це, переважно, ще той цирк.

Олівців у дитячому кріслі, які пропонують у більшості закладів, вистачає хвилин на 5-10 – це приблизно той час, який ми витрачаємо, щоб зробити замовлення. Далі, ми з В. по-черзі виконуємо функцію клоуна, аніматора, каскадера і приборкувача. Коли приносять їжу, ми глибоко видихаємо і включаємо функцію абстрагування від реальності. Одним оком я слідкую, як їсть (якщо її величність соїзволить поїсти те, що їй замовили) Поліна, а потім, як рафінована «анажемать» дозволяю їй солити серветку і сипати добутий з пакетика цукор на столик дитячого крісла для годування.

Наступний етап (який починається хвилин через 7-10) – це (якийужас) – «Маша і Ведмідь». Для цього потрібен вай фай і надія, що таким чином ми з В. зможемо відчути смак, хоча б однієї страви (ну, принаймні чаю).

Ітого: романтичне побачення – 30 хв. Тридцять дуже насичених і метаромантичних хвилин…

Але це такоє… Про важливе ми поговоримо вдома, коли засне Поліна.

А от, коли назріває «побачення» з моєю М. чи ще кимось з подруг – тут у нас чітка позиція – якщо ресторан, то «кідс-фрі». Не тому, що ми мачухи чи мучениці ордену «борщ, бігуді і махровий халат», які прагнуть вирватись з материнства на кілька годин (хоча і таке буває) – просто досвід показав, що нам вдається поговорити один з одним, а не витягати наших чад з-під столів блізьсідящіх пар (а також не ловити їх на сходах, не дозволяти їсти з підлоги ітд)  у нещадно малому відсотку випадків. Тут вам ні селфі зробити, ні вина хлєбнути з якимось пафосним закусоном, ні поговорити про високе.

Діти хочуть уваги. І якщо ми не на дитячому майданчику, то сирена, яка включається для її отримання дещо перешкоджає реалізації уявлень про дівочі посиденьки. Або реалізація цих уявлень конфліктує з іншими – про нормальне, цивілізоване і щасливе материнство.

В якийсь момент, проглядаючи стрічку новин у фб, я хлопнула себе по чолі і резюмувала: «оце ж я лох». І у Львові є заклади з дитячими зонами і кімнатами. І хоч Поліна далеко не завжди погоджується провести час у такій спец резервації, а притомні аніматори – це рідкість (тим більше у будні) – я вирішила дати львівській «сімейній» інфраструктурі ще один шанс.

В мені говорив соціальний відчай і бажання свободи у рамках материнства 🙂 Мені хочеться мати можливість виходити в люди щоразу коли виникло таке бажання, а не відштовхуючись від садкового режиму.

Того ж вечора моя М. шепотіла у телефонну слухавку: «Дель Песто на Костюшка»…  Вона не могла приєднатися до групового, експериментального виходу в люди (дітей скосив «кашлюк»), зате роздала чіткі рекомендації про свої «перевірені» місця.

Прогулявши садок ми з подругою запакували наших дівчат в машину і повезли на тестовий вигул.

Отже, що я імєю вам сказать про «Дель Песто»…

Поставлю їм 7 з 10.

Знімаю бали за скупеньке дитяче меню (1 дитячий десерт – really*?) і дуже скромний асортимент іграшок у дитячій зоні (ну конструктор би якийсь на гуртівні закупили, чи шо).

Але – О чудо! Поліні (2,5) з Надьою (1,5) наявного реквізиту вистачило, щоб мами встигли з’їсти (навіть) пережовуючи шоколадний фондан і (неймовірне!) обговорити якісь супер важливі мамосправи (фіг його знає які – але яка різниця?)…

????????????????????????????????????

Спершу я ще дьоргалась у сторону цих двох кузнєчіків, але потім силою мислі примусила себе сидіти на попі рівно і просто зиркати у сторону дітей для контролю.

Найбільше звьоздочєк ставлю «Дель Песто» за:

*наявність чисто прибраної (на момент нашого приходу 🙂 ) дитячої зони з кльовою гіркою, на якій діти залипли найдовше.

*навність дитячого меню.

*адекватні ціни.

*привітний і дуже френдлі до дітей персонал.

????????????????????????????????????

Полінєвіч затоптала морозиво, зробила дві спроби добратись до сходів, познайомилась з іншими гостями і залишилась цілком задоволеною.

А я пораділа, що врешті вийшла з ресторану не як смуглявий хлопець з тростникової плантації (витираючи скупу сльозу і краплі поту), а як Стів Джобс – з крутими ідеями у голові.

Всьо. В мені відродилась надія, що можна втрьох вибратись з дому і посидіти у гарному місці ніжно тримаючись з В. за руки, а не судорожно хапаючись за серце.

У їхній рекламі так і написано… «ресторан побачень»… Вдаримо романтикою по усім гіпотетичним подружнім кризам!

Моя краща сторона мрійливо закочує очі…

Навіть білизну нову куплю. Ну так, щоб по-настоящщєму 😉

 

*Really? – англ. Справді?

comments powered by HyperComments