Коли жінка стає мамою, чомусь прийнято вважати, що вона повинна радіти вже самому цьому факту. Будь-який пересічний таваріщ, може запросто розповісти про те, що материнство – це велике щастя, любов, васторг і акт нєкої повної присвяти себе іншому. Найпродвінутіші моралізатори  розкажуть про те, що щастя жінки з народженням дитини нівелюється на користь щастя дитини, про важливість самопожертви і материнського альтруїзму ну і (класика жанру) кілька слів про те, як виховували нас, наших батьків і чого тоді не було (пралка, мультиварка, підгузки ітд) – звісно, щоб кожна сучасна мама прочувствовала, як їй повезло і наскільки легше їй повинно зараз бути. І все це звучить настільки правильно і природно, що, звісно, мало яка мама посміє голосно протестувати  – вона ж бо дійсно хоче своїй дитині найкращого. І пральна машинка – це ж таки добре…

Отак от, таваріщі мами, материнство і стає актом героїзму (за словником: найвищим виявленням самовідданості й мужності у виконанні громадського обов’язку). А медалі за героїзм, дуже часто, нажаль, видаються посмертно… або тяжко раненим. Алегорія, я сподіваюсь, зрозуміла?

камниЯ ж трошки розкажу про реальність, в якій мами – не завжди пархающіє, цвєтущіє і абсолютно наповнені вже одним лише мамством. Бо коли гормони стихають і в голові більш-менш розвиднюється – виникає цілком резонне запитання: чому, будучи настільки щасливою у своєму материнстві, я не почуваюсь абсолютно щасливою загалом?

Кожній другій мамі ввижається, що вона тупіє, іноді її посєщає самотність, часом здається, що борщ в неї якийсь не такий, підлога не достатньо чиста і взагалі вона кудись спізнюється, вже спізнилась і щось незриме вислизає крізь пальці (кар’єра, молодість, відносини?).

Однією з причин морального і ментального виснаження молодої (і не дуже молодої) мами є відсутність зовнішніх позитивних підкріплень: майже увесь позитив жінка отримує зі спілкування з дитиною (це як харчуватись лише соєвими котлетками – з голоду не помреш, але здоровим не будеш). Бо тато – на роботі, друзям – нІколи, а вештатись «хто зна де», залишивши дитину на родичів/няню – ну щас… хіба ж вона мачуха?

Чи все це означає, що мама – нещасна? Зовсім ні. Але чи означає це, що вона абсолютно щаслива?… Ну… тоді б ми не говорили про післяпологову депресію, подружні кризи і інші популярні мамські теми.

Насправді, середньостатистична мама не має вдосталь часу, щоб зосередитись на екзистенційному «наскільки я щаслива в цю одиницю часу?». Відчуваючи в собі потенціал, ми швидше схильні завантажитись по-інерції, обираючи те, що прописано нам суспільною думкою, аби отримати це приємне відчуття власної продуктивності.

Але ж відчуття виконаного обов’язку – це не те саме, що відчуття щастя. І одними лише смачними борщами, чистими підлогами і сплячими в 21:00 дітьми – щасливою, як виявляється, не будеш…

Щастя – поняття примхливе і не досягається одним лише служінням комусь (навіть найближчому).

І от, коли врешті ресурсу, за рахунок якого ми наповнювали власний дім любов’ю і теплом, не вистачає, щоб наповнити «прекрасним» навіть себе, відбувається найважливіший поворот у кожному окремому материнстві.

Час, коли приходить усвідомлення, що щасливі діти можуть бути лише у щасливих батьків.

А щаслива мама – любить життя. Не якесь художньо-гіпотетичне (зі співом пташок і шелестом пальм), а цілком реальне – своє. Особисте.

Мені легко було любити світ у який я помістила свою дочку – бо я з усіх сил намагалась робити його досконало затишним і практичним.

Але, як виявилось, я періодично забувала інвестувати у себе.

Забувала, бо: лінь, нІколи і «якось потім».

А коли врешті згадала про те, що Я у НАС одна – виробила свою систему під робочою назвою «мамський антихандрін».

Засіб, як голандська повія – безвідмовний.  Тут головне – приймати регулярно.

chashka-kofe-bryzgi-makro-kapli

  • Полюби ранки. І це кажу вам Я – потомственна сова, полуночнік і людина, яку всі родичі вважали богемою за ознакою нічного способу функціонування. Відповідно ранки я не просто не любила, а [цензура] як не любила. Та коли ти — мама, а дитина, якимось магічним чином получилась жайворонком, а ще й садки, школи і поліклініки працюють з самого «ні світ, ні зоря» – вибір у тебе такий-собі. Зомбірежим не долався жодною кавою. І тоді у якості експеременту, я вирішила інвестувати у свій день, з самого ранку. Ранок ПОВИНЕН бути добрим. Відвівши дитину у садок, я колись без ентузіазму, а тепер з величезним натхненням їду кудись у гарне місце, шоб дозволити собі ранкову каву, круасан чи яєчню поза домом… Альтернатива – книга у парку, ванній, але НЕ під теплою ковдрою, бо так ти не прокинешся, а лише дужче розтечешся… Отже, під акомпанемент улюбленої музики чи тиші, з горнятком улюбленого напою і, неодмінно, із задоволенням – ти вітаєш свою жіночність у новому дні. Спершу це було незвично і я традиційно бралась за хатню роботу, якісь супер важливі справи, зустрічі, або унилим гімном валялась на ліжку ще якийсь час плекаючи свою нелюбов до всього, що існувало до 11:00… ну і традиційно обіцяла собі завтра лягти раніше (нуу… з обіцянками ситуація наразі незмінна). Але, коли ранки стали добрими я відчула в них велетенський потенціал: у добі раптом стало більше годин, які я можу потратити НА СЕБЕ. При цьому не відставати від мамського графіку з його обов’язковою програмою… Ще й на грибний пиріг час залишиться. Атвєчаю.
  • Внеси у життя фізичні навантаження. Про це – писано-переписано на кожному другому мамському форумі. Я не пропоную спорт, як елемент системи схуднення. І у цьому списку не буде жодного слова про дієту. Почати зі спорту можна принаймні для того, щоб примусити своє тіло виробляти ендорфіни… Ви колись відчували ейфорію після занять спортом, або після того як атажглі на дискотеці? – оце і є воно. При чому спорт – це у даному контексті не обов’язково одразу тренажерний зал… Танці віднедавна – це теж спорт. Щодо питання з часом: його нема, коли дитя ше зовсім бейбі. Щойно згорнула ГВ, то почала «відпрошуватися» у чоловіка зранку, перед його роботою на 30 хв – побігати (до слова – бігати я ненавиджу. Але потрібно було після «сплячки» розігнати свій організм). Маючи досвід у минулому, коли на ранкові пробіжки мене вистачало максимум на тиждень, я вирішила ставити ціль по СМАРТу і… нагуглила програму для бігу «з дивану до 5 км.». Виконала її по-чесному. А потім… Достроково повернулась з декрету і зі спортом знову довелось взяти паузу… Щоправда, пауза не затягнулась і в моє життя увійшов пілатес, потім сквош і тепер я прийшла до того, що найбільш продуктивні заняття (для мене) – це робота з особистим тренером. Що це дало? Це мій спосіб розвантажити голову. Робота гормонів тим особлива – що непомітна. Ейфорія після хорошого тренування – це ніби «рекламна пауза» в калейдоскопі щоденних мамських стресів, впродовж якої я встигаю зробити собі умовний бутерброд і скинути напругу. Це ресурсно – спробуйте. А тіло, яке підтягується – це дуже приємний бонус. Особливо, коли раз в рік (мінімум) буває літо 🙂
  • Розвивайся. І не важливо – як. Якщо ще не знаєш куди рухатися – просто загугли заходи у твоєму місці, які тебе зацікавлять. Кулінарні курси? Майстер класи? Семінари по особистісному росту? Головне – розвивайся так, щоб тобі доводилось виходити з дому (ну ладно – почни з вебінарів, поки немає у вашому житті садка, няні, чи субота-неділя у чоловіка не вільні). Нові знайомства та спілкування – це один із вірних способів позбутися проявів післяпологової депресії, внести щось нове у стосунки з чоловіком і відновити жіночу самооцінку, яка теоретично могла зміститися на задній план у порівнянні з самооцінкою мамською… Бо звісно чудово, що твій малюк вміє показувати скільки йому рочків, але бажання почуватись бажаною і цікавою – ніхто не відміняв. Жоден чоловік не зобов’язаний наповнювати тебе усім, що тобі потрібно для щастя. Та це й неможливо з точки зору психологічної науки. Тому можна сміливо «добирати» певні «легальні» задоволення «на стороні». Якщо б я вважала, що задовільнити мою потребу у спілкуванні повинен лише мій В., то йому б довелось покинути роботу (на міну точку, дві роботи) і 12 годин в день вислуховувати мої думки (звісно, одна геніальніша за іншу), про всякі емолієнти, консилери, гештальти і проекції. Слухати активно і висловлювати свою думку (якої на вказані теми у нього нема). Так. Жилося б нам весело, але не довго. Мені коштувало титанічних зусиль закінчити другу «Вишку» за 2 перших роки декрету, але не було хвилини, коли б я про це пожалкувала. Навіть годуючи доньку у перервах між парами в авто, відвідуючи з нею заняття і ночами вивчаючи парадоксальну інтенцію і ще 48 сторінок тексту дрібним шрифтом. У мене не просто не було часу депресувати…набагато важливіше – не було такого бажання… Я почувалась наповненою і включеною в життя навколо…
  • Лінуйся. Цього нас не вчили мами. Тому, прийшов час освоювати сей нелегкий дзен. Правильно лінуватись – ще треба вміти: мгновєнно пріоритизуючи завдання в порядку убивання від найбільш важливого до найменш… потім оті «найменш» рангувати за ознакою «блін, як же впадло» і сміливо викреслити зі списку «самоє слабоє звєно». Можна і не одне. Цей пункт не вважається виконаний, якщо одне суспільно корисне заняття заміщається іншим… Тобто варіант «лінь піти в магазин – краще вдома штори попрасую» — це не те, що нам потрібно. Нам потрібно намазати собі кусок батона маслом і двома столовими ложками ікри і повільно цикати пультом, доки в око не впаде якийсь «Мій Король» (отой шо з Венсаном Каселем) чи «Любов та інші катастрофи» (це той, де Брітані Мерфі)… До року – організувати це важче, але можливо… потрібен тато/баба/дідо-нянь і установка «гуляти 2 години»… Або – лайт-версія, коли дитина спить… А ти (щас буде анріал) – не намагаєшся впіхнуть побутово-невпіхуємоє в ті 40 хвилин дитячого сну… Тут головне — не перестаратися (і не скотитися в патологічну прокрастинацію). Але — я в вас вірю 😉
  • bookЧитай. Я знаю, що «повинна» читати «хороша» мама – Петрановську, Друкерман, Гиппенрейтер, Спока ітд. І це, звісно – круто. Не іронізую, навіть. Але… це все-таки повертає нас до циркуляції у системі мама-дитина. Ми знову ж тренуватимемо той орган у нашій психіці, на який і так виділено найбільше навантаження – система виховання. Нам же потрібно «розімнути» свою жіночність, чуттєвість у стосунках з татком (який, цілком можливо, страждає через нереалізоване останнім часом чоловіче его) і тд. Тому, у якийсь момент, обираючи у інтернет магазині між «Тайная опора: привязанность в жизни ребенка» і «Французские дети не плюются едой», я зупинилась на збірці оповідань «Кульмінації» Януша Леона Вишневського енд Ко. І отак, сидячи у Львівському «Чеховичі», в очікуванні початку тренування, я дозволяю собі скупу сльозу над якимось душераздірающим оповіданням, сьорбнути чай-латте і відволіктися на відчуття повної внутрішньої свободи. Де материнство раптом перестало бути актом героїзму. Бо воно тепер не заміщає увесь мій простір, а є тією частиною життя, яка робить його якісно кращим, а не ізольованим від Моїх власних потреб і бажань.

А тепер – стоп!

Я тут не закликаю мам вже з роддому бігти на спорт і відпрошуватися на кулінарні курси.

Я тільки нагадую, що важливо помічати ті моменти, коли одного лиш материнства стає замало для відчуття себе щасливою людиною.

Це – нормально, попри те, що говоритимуть вам моралізатори «мені казали поступати на психолога» і мами-Валєри.

Бажання вивчити нову мову, освоїти нову професію (звісно, поступово, по ходу дорослішання дитини) чи прочитати усі частини якийужас «50 відтінків сірого» (і залюбити чоловіка вже на вході в квартиру), замість потрібної «Общаться с ребёнком. Как?» — вообщє не робить нас мачухами, єхиднами і «онажемать» (себто анархістками, які не займаються дитиною). Практика показує, що благополуччя дитини, подружжя і власне – цілком можна суміщати.

Правду кажу.

comments powered by HyperComments