Пам’ятаю, колись була така американська передача, я любила її у дитинстві, називалась «Точка кипіння». Суть передачі полягала в тому, щоб вивести з себе пересічних людей на вулиці за відміряний час і, якщо люди були терплячими, вони отримували 100 баксів. Не погано, правда, 100$ за п’ять хвилин вашого терпіння? Вдало підібрані актори завзято грали свої ролі повільних офіціантів, нав’язаливих консультантів і прискіпливих поліцейських. Коли людина не витримувала і зривалась, на весь екран з’являлась червона кнопка, яка противно пищала. Було неймовірно комічно спостерігати за тим, як зриваються люди, не витримавши і хвилини, і який епічний вираз обличчя вони мають, дізнавшись, що їх знімають, і що 100 баксів вони не отримають. Завжди сміялась саме на цьому моменті)

image

Останнім часом, я постійно згадую цю передачу, але мені вже не так смішно. Тепер я одна з головних героїнь реаліті-шоу під назвою «Мамина точка кипіння». Тільки режисером тепер виступає моя Соломія. Вона дуже просунутий діяч кіно і театру, і тому, вона виступає не тільки режисером, але й постійно виконує головні ролі у різного роду актівітіс. Вона бере участь у забігах на довгу дистанцію, співає оперою партію П’єро з Буратіно, займається реслінгом в багнюці і метаннями ядра зі схожими «активістами», влаштовує змагання на окомір під назвою «У того хлопчика палка доовша», звісно, при цьому співаааааааючи, співаааааючи. А ще, Соля виступає чудовим рекламним агентом для своїх колег по цеху, описуючи крутоту китайського іграшкового шайзу в сусідньому ларьку, і все це завдяки часто заспіваній, найулюбленішій пісні «-Купииии мені шось!».

image

Все це, відбувається з нами з дня у день, і мамина точка кипіння часто роздається червоним блиманням і писком в моїй голові. Картинки змінюються драмами і комедіями, затягнувшогося «Криза Трьох Шоу» тільки мені смішно набагато рідше, ніж головній режисерці і головній акторці по сумісництву. Я, як пересічна людина, котру намагаються у будь-що вивести з себе, треную витримку і небувалу стійкість. Якби я зараз попала у передачу мого дитинства, виграш був би мій, льогко! Я тренуюсь щоденно, точніше мене тренують :), тільки 100 баксів чомусь не дають. Може, колись, цю передачу повернуть і я стану зіркою голубого екрану, але поки, буду задовольнятися скромнішою публікою і найдорожчою винагородою, хитренькою посмішкою на червонощокому личку.

image

Звісно, нас не завжди задовольняють хитренькі посмішки їх дітей після зробленої шкоди або влаштованого «концерту». Дуже часто нас, батьків, випробовують наші діти. Провокують в нас шквал емоцій, на жаль, не завжди позитивних. Частіше за все, це стається, коли ми стомлюємось і ця червона точка нашого кипіння досягає свого апогею. В той момент здається, що це основне і треба бути проводящим у стосунках з дитиною, а не веденим. Буває, ми пробуємо довести свою правоту абсолютно невірними вчинками і реакціями. Не проходимо тест на витривалість, на материнську мудрість, пізніше маємо докори сумління, як наслідок. Ці докори сумління, самоаналіз і критичнічть по відношенню до себе дають мені підказки. Розумію, що діти мають бути дітьми, а не маленькими, «правильними», зручними для прийнятної системи життя дорослими, з вирваною з корінням індивідуальністю і без творчого початку. Батькам варто змінюватись і рости заради дітей, але, аж ніяк не навпаки. Старатись знайти це «краще» для обох, не роблячи при цьому дитину зручною для себе, а виховуючи в ній вміння відстоювати свої власні інтереси і бажання. Не давайте знищувати акторів у дітях. Хай вони вчать нас бути мудрішими і терпимішими, шляхом своєї нетерпимості і недосвідченості. Давайте спробуємо і собі дозволити бути вільними як діти, вільні від умовностей, упереджень і стереотипів. Можливо тоді, наші точки кипіння все рідше лунатимуть писком у наших головах і серцях.
Peace ✌🏼

comments powered by HyperComments