Прям от сидячи на дивані відчула чиєсь закатування очей і крики «ооо…випєндрьожниця», проте спішу вас запевнити, що це все таки не так, спакойна, атставіть паніку. Да, ми з Полюном регулярно, два рази на тиждень, ходимо перевертати чашки з гречкою на голову бідним вихователькам, проте я не збираюсь вас переконувати, що без цього не можливо прожити, а ваша дитина буде не розвинута аж поки не вийде замуж. Це все таки вибір кожної Bad мами, проте бажаю поділитись своїми скромними наблюдєніями.

В розвиваючу школу Монтессорі ми ходимо, щоб розвивати класну маму….так так, я не помилилась, адже для мене це розвиваюча школа для мам). Для правильного розуміння даної ситуації, дозвольте описати вам картину: маленька  затишна кімнатка, де на кількох квадратних метрах зібралось 5-6 мам — перфекціоністок і їхніх дітей, які по-різному вдягнуті, розвинуті, і де обов’язково є якийсь Ванічка, який чесно пересипає крупу з одного стакана в інший вже 48 хвилину, поки чиясь дитина кидає в вікно фасолю і пробує забрати в когось віник, щоб надавати тобі по голові, а його мама жадно ридає над образом Ванічки, який не розсипав ні однієї гречинки, помив за собою посуд і пішов лягати спати. Сам. А, да, ше поміняв собі по дорозі памперс і , вапшє, в рік сходив сам на горшок. І є в тій групі ше дитина, яка ідеально виконує всі вправи і складає їх на місце і вона обов’язково має бути чемніша і менша від твого чада, шо усугубляє ситуацію. Ще тут заблудив один нещасний татусь, який оглядується по сторонам і дупля не ріже, шо робити з манкою і фасольою серед тих всіх женщін і піщащіх дітей. Так, ще в нас є бабушка, яка приводить сюди двох своїх внучок, які ідеальночемносуперсько виховані і не кричать, і все роблять вірно, і вона так тихенько прицокує і махає своєю головою, коли ваша дитина в істериці лежить під лавкою, бо хто ж то вдягає куртку і шапку, коли на вулиці -3. І ти в  цій кімнатці одна і твоє завдання не наричати на свою дитину, яка ховає шапку в сміттєвий бак, шоб ти її ніколи не знайшла і виключити «рівнялку» ( це улюблене мамине хоббі, а саме порівнювати всіх на світі дітей і вишукувати, що саме в твоєї дитини «не так»).

За місяці досвіду, я виокремила три види львіц мам, які абітают в середовищі розвиваючих шкіл, а саме :

1) Мама з синдромом «відмінниці».

Шось типу: «Юрчику не можна бавитись з двома іграшками одночасно, треба тихенько сидіти і дути в дві дірки. Не бався з тим хлопчиком, він на тебе погано впливає. Ні, ми не включаємо дитині свинку Пеппу, лише карточки і розвиваючі навчальні мультики на англійській, німецькій і японській». Вона зазвичай коситься на вашу неідеальну дитину і вчить вас жизні і вапшє.

Як вижити: не звертати уваги, мило усміхатись, мислєнно жаліти Юрчика і попросити Поліну вкусити її за палець, якшо вона почне розказувати їй шо па чьом.

2) Мама з синдромом «нав’язливого спілкування». Теж часто зустрічається в мамських кругах. За браком спілкування ви для неї – психолог, психотерапевт і людина, якій страшенно пощастило послухати про всі досягнення Данилка і скільки разів він сьогодні какав і яким кольором. Знає все краще за всіх, порадить всім, віздє і в будь який час доби. Скарбниця порад і знань як доглядати за дитиною. Така собі друга свекруха, яка знає краще, що і коли треба твоїй дитині.

Як вижити: робити вигляд, шо ти уважно слухаєш, кивати головою і не забувати деколи говорити «угу», «в нас теж так» шоб не було паліва.

3) Bad мами. Самі нармальні мами, які нармально бавляться з дітьми і, взагалі, нормально- класні па жизні (себто ми)). Вони можуть визнати досягнення іншої дитини без краху власного его, бавитись разом із власною і навіть, інколи, отримувати від того більше задоволення. Особисто я ліплю равликів з пластиліну, поки Поліна виламує двері в іншу кімнату, бо їй закортіло патанцевать.

Скажу чесно, спочатку це було досить складно…одного разу я таки викричалась на нещасну Поліну, а потім під роздачу попав ще наш дедді, бо в очах мені стояв клятий образ бабушки, яка прицмокує і мотає своєю головою. Асазнав всю епічність ситуації, мама почала развіватса. ДА, несправедливо, шо в когось штани за 800грн, а ви в ласінах…ДА, стрьомно, шо в когось кудрі як Чубаки, а у вас трі пєра в дєвять рядов, …ДА, складно, шо хтось виконує всі вправи, а ви жрете пластилін, поки мама обернулась в іншу сторону…ДА, не прикольно, шо хтось чемно слухається виховательку, а не тікає від неї по всій школі. ДА, ваша дитина не ідеальна для вєчнамахающєйгалавой бабушкі, але і її обурення мені ВЖЕ до дупи. Я не зганяю злість на Поліні, а просто в мілєйшай супер вічливій формі питаюсь: «ВИ МОЖЕ ХОЧЕТЕ ШОСЬ СКАЗААТИ?!!!». Негатив зникає, як і зникає потреба виправдовуватись перед людиною, яку ви зустрінете ще два три рази в житті, шо ваше чадо просто втомилось, а 13.00 якраз той момент, коли йому треба спати…

Для мене Монтесорі – це уроки життя, це клітка з львіцами, в яку мать кидає себе і свою дитину, щоб навчитись чомусь новому. Поліна ставить всі ектівітіс на місце і  прекрасно справляється з крупою, а я НЕ рівняю її з іншими дітьми, НЕ соромлюсь своєї дитини, а пишаюсь кожним її манююююсіньким досягненням. Ну і, впринципі, з точки зору мамських буднів, дуже прикольно мати якісь «плани» і кудись поспішати і на питання «куди ви йдете?» відповідати «ой, та ми вже запізнюємся в школу»..вічно така зайнята стільки справ стільки справ)).

P.S. Під час написання даної статті ніодна бабушка не постраждала.

comments powered by HyperComments