Мабуть, якби я менше парилась тим памперсово-горщиковим питанням, то це було б для мене не так складно…а так, як то кажуть, «маємо шо маємо»…

Почну з самого початку, коли моєму Устимчику було всього два чи то три місяці я прочитала книжку про висаджування. Тоді я так чітко собі дала установку, що від памперсів треба відмовитись якомога швидше. Тепер то я розумію, якою наївною (дурною) була, бо мені здавалось шо це буде так легко. І тут, якби, і стався мій перший облом. Зрозуміти коли моя дитина хоче по-великому було не складно, він завжди це робив під час того, як їв цицю. А от зрозуміти, як оце я маю так вигнутись над тазіком, шоб і мені було зручно і йому процес не перебивати, я так досі і не знаю. Короче так ніразу я того не зробила. Подумала, почекаю, він ще маленький, спробую тим зайнятись пізніше.

Вернулась я до цього питання, коли малому було десь 9 місяців. Тоді він став чітко показувати коли хоче какати. Ох, мому щастю і гордості не було меж! Я прям аж сіяла, подумала все, процес відмови від памперсів запущено, вот воно материнське щастя і гордість за свою дитину))))

Ага..тільки от в Устимчика були зооовсім інші плани 🙂 десь в 1 рік і місяць у нього відбувся повний протест проти горщика. Спроби посадити його на горщик закінчувались м’яко кажучи плачами. От це і був мій другий облом. Я була в шоці. Як же ж так. А як же ж супер раннє ходіння без памерсів?!? А як же ж оце негласне мамське змагання «а мій вже то вміє, а мій вже сьо вміє»?!? (добре шо зараз мій мозок вернувся і дух суперництва вже погас, бо життя без отого міряння дітьми набагато легше 🙂 але то вже окрема тема 😉

І так, тоді я прочитала багато на тему як же ж так сталось і шо робити…добре шо розуму хватило і я таки дала дитині спокій))
Повернулась я до цього питання в кінці літа, коли малому було 1,11. Тут я вже нуууу точно була впевнена шо пора, плюс до горщика він знов ставився нормально. Тиждень в селі без памперса вдень моїй дитині не дав абсолютно НІЧОГО! Ну не хотів він казати коли йому треба в туалет. Але я вперто йшла до мети і памперси вдень ми не носили десь півтора місяці. Результат нульовий!!! Тільки прати я стала набагато частіше))). Надворі ставало холодніше і страх застудити його перевищив страх косих поглядів і фраз типу «такий дорослий, а ше в памперсі ходить». Це зараз я з того ржу, а тоді реально було важко зрозуміти шо він ще не готовий і треба від нього відчепитись і пофіг всьо. В голові знову було оте «як же ж так?», ще й у всіх інших виходить, а у мого нє, «шо ж я за мама така»))) Але варіантів не було і ми знов повернулись до памперсів. Отак відбувся мій облом номер три.

І тільки десь місяць назад, коли він вперше надворі попросився пісяти, я зрозуміла, як же ж добре, що цілу зиму він був в памперсі! Для мене це виявилось з серії «місія нездійсненна». Це ж треба встигнути ростібнути куртку, зняти комбєз, колготи, правильно поставити його, щоб він всього себе не обпісяв! А ще ж спочатку треба знайти, принаймні, кущик. І на все про все ти маєш секунд 15!!! Він же ж якшо каже, що хоче пісяти, то це означає ВЖЕ, і його не гребе шо нема де/як/черга/дощ/ми в автобусі. Ех, до цього, як виявилось, була не готова я! Кілька разів через свою повільність і незграбність я мала обпісяні руки :)) Але ще трохи практики і у мене все дійде до автоматизму 😉

Зараз малому 2,6 і він вже регулярно проситься в туалет, але на дворі це для мене кожен раз стрес)) тому памперс я вже не спішу йому знімати!
Про ніч без памперсу я ще навіть не думаю! Спати всю ніч я хочу більше, ніж пильнувати, чи часом не в калюжі він спить ))
Так що мамочки, не робіть моїх помилок і не переймайтесь так тими памперсами, прийде час і мале саме все зробить! 🙂

П.с. Окрема подяка людині, яка придумала памперси, насправді це мегазручно!
П.п.с. Не подумайте, що я проти висаджування, просто у нас з ним не склалось.

comments powered by HyperComments