Ітак, мама Тапи-сина (по-нашому мама сина Остапа) «созрела» на перший пост. Найважче — почати, далі надіюсь понесе, тому що хочеться ділитися або хоча б зберегти для себе всі ці штуки з дорослішання мого Тапи-сина.

Зараз ми всі дружно переживаємо звикання до садочка і таке враження, що ми з чоловіком звикаємо більше ніж наше чадо, бо я вже так боюся іноді йти його забирати, таке враження що одного дня він скаже такий: так, я вже тут знайшов собі лялю і ми навіть за ручки трималися, за одним столом їли і взагалі все серйозно.

Нове улюблене слово з понеділка «любу» (люблю)! Мама, все любу: маму любу, Ніку любу, тата любу і всіх за вечір любу по 48 раз і кожного обіймаю і цілую, бо дуже дуже любу! Гуляємо сьогодні на вулиці, Остап такий взагалі до дівчат не рівно дихає, а тут підбігає до 5-річної дівчинки Ніки і давай її обіймати за що достав і такий: «аааа, яка ляля гарна, «любу»! Я випала: отже, це значить, що мій 1,5-річний син «шарить», що дівчатка красиві і їх треба обіймати і любити. ОК! я, чомусь, думала, що цей момент настане пізніше. Взагалі у мене з 29 серпня 2014 в голові така картинка постійно: «ожиданіє-реальность», тільки її зміст заповнюється різними сюжетами з материнства.

«Сам, мама». Ще одна фішка 1,5 річного віку — я сам. Все сам: їсти сам, куртку одягати сам, татові черевики взувати сам, по всіх пандусах бігати сам (по наших пандусах навіть дорослому стрьомно «сам»).

І останнє на сьогодні, дякую тим трьом друзям, які пили пиво в британському пабі і вигадали Пеппу, за те, що я можу іноді скористатися ім’ям вашого творіння, щоб завести дитину в будинок, коли вже холодно і темно, і взагалі.

comments powered by HyperComments