Насправді – садок це болюче питання. І для мам, які двома руками «за», і для тих, для кого це вимушена необхідність.

Я належу до першого типу.

Але незважаючи на це, рівно рік тому, ще за 4-5 місяців до початку вересневих подій, я ностальгічно зітхала над сплячою Поліною, намагаючись морально підготувати себе до того, що зовсім чужі, незнайомі люди дбатимуть про неї впродовж кількох годин. І я не знаю як пояснити це почуття, але воно мене геть не тішило. До цього часу я довіряла найдорожче лише своїй мамі і чоловікові – при цьому не забуваючи роздати чіткі інструкції і наполегливі рекомендації.

До того моменту у нас був досвід «роботи» з приватним садком, що працював за програмою (щоправда дуууже адаптованою) Монтесорі. І нехай це було лише кілька годин/день в присутності когось з батьків – власна думка склалася. А ще – знайомство з колишнім вихователем одного з приватних закладів схожого зразка дало певну піщу для размишлєній. Тому почну, мабуть таки, саме з них.

Беззаперечним плюсом приватних садків є «молодий» і «вмотивований» персонал. Принаймні батькам хочеться в це вірити враховуючи вартість навчання їхніх дітей. На жаль, усі ці відносно великі гроші осідають далеко не в кишенях нянь і педагогів. Тому вмотивованість не завжди така, на яку сподіваються родичі маленьких учнів. Тим не менше – програми переважно таки більш сучасні. У  Школі Монтесорі, яку ми відвідували, мене вразив величезний вибір простих, але дійсно розвиваючих іграшок, заняття з віртуальними картками Домана, а для дещо старших дітей (Поліні на той момент було лише 1,5) – цілком вмєняєма і цікава англійська. Стандартні танці і малювання – теж на базі. Словом, тут можна сміливо ставити «++».

І хоча ми йшли туди, в першу чергу, для того, щоб дати можливість Поліні спробувати співіснувати у дитячому колективі (до слова невеличкому – 9 дітей макс.), паралельно ми отримали багато позитивних емоцій і навіть знань.

Поліна вже стояла на черзі у державний садок (про це розповім трошки згодом), але ми з моїм В. все ще збирали інформацію і зважували усі «за» і «проти» приватних закладів.

Плюсів було чимало – менше бюрократії, більше сучасних програм і обладнання – це як мінімум.

Мінусів також назбиралося… Куми наших кумів (соррі, за каламбур – але так і є) зіткнулися зі схемою, коли директор приватного садка у відповідь на обурення щодо порушення санітарних норм  — показав батькам на двері, паралельно погрожуючи, що у разі чого (розголосу, тобто) «з ними розберуться». Врядлі таке б собі дозволила немолода завідуюча державного садка, у якої дьоргається око щоразу при згадуванні РАЙВНО… Інший бік питання – «проплатити» санстанцію з бюджету державної установи складнувато – тут норми по чистоті по більшій мірі тре виконувати швабрами і тряпками… Навіть якщо по тріснутому кафелю і облупленій плитці. Хоча – це все теж не факт. Фреймут колись казала, що  «Собаки схожі на своїх господарів, а ресторани – на своїх власників». Те саме можна сказати і про дитячі садки – усе, у глобальному розумінні, залежить від директора/завідуючого. Якщо він добрий господар – то не важливо приватного чи державного зразка садок – там буде чисто і акуратно.

У вузькому розумінні – все залежить ще й від вихователів до яких потрапить дитина. І якщо з вихователями пощастило – то все решта рішабельно.

Тому нижче, поступово описуючи наш детальний досвід у садку, я прошу взяти до уваги, що вихователі і мене, і що ще важливіше, Поліну – цілком влаштовують. Брудних майданчиків і підлог я теж за рік не наблюдала…

Почну з початку…

  1. Реєстрація.

Ми встали на чергу в садок, коли Поліні було лише 4 місяці… ну може 5. Хтось скаже «рано», а я вам скажу, що для людей «бувалих» — це ми, можна сказати, «довго думали». Зрештою, нам пощастило і в садок ми потрапили без домовленостей, хабарів і «прихватів». Про те, що «пройшли у яслі» — дізналися, коли нас повідомили про те, що збори відбудуться вже за тиждень. Окремо скажу про вибір садка. Тут, будучи не корінною львів’янкою, я повністю покладалась на відгуки. Найкраще джерело інформації – це колишні, або поточні працівники садка (які точно знають «кухню» з середини), або вміняємі знайомі, яким повністю довіряєте. Звісно, тут теж потрібно інформацію  фільтрувати. Однозначно позитивних відгуків я ще не чула стосовно жодного ДНЗ. Тут важливо визначитись, ЩО для вас є основними критеріями, а з чим ви в стані змиритися.

Стосовно ж реєстрації – тепер я знаю, що отримавши свідоцтво про народження – першим ділом тре не хрестини організовувати, а буквально сідати за комп і ставити дитя на чергу. Кажуть, що продвінуті мами роблять саме так :-)  Хоча, від того часу система дещо змінилась і тепер батьки можуть зареєструвати новонароджену дитину в електронній мережі ДНЗ лише з 1 січня наступного року. Тобто, якщо б Поліна народилась у вересні 2016, то я б могла поставити її на чергу не раніше січня 2017. От так от.

  1. Загальні збори.

Перші батьківські збори побудовані так, щоб батьків залякати. Принаймні таке враження склалося у мене. Люди психологічно непідготовлені можуть всерйоз вирішити, що з садка їх попруть у перший же тиждень навчання. Я про це вже писала, але зараз дозволю собі себе процитувати: «Згідно усіх можливих положень, прийшовши у яслі (тобто вже з 2ох років) ваша дитина повинна вміти вдягатись/роздягатись, проситись на горщик, самостійно засинати… і далі по списку. Коли нам його зачитували на перших батьківських зборах, я внутрішньо була готова у якийсь момент почути про три музичних інструменти і табличку множення.» Крім цього, якщо у когось залишились ілюзії, що «держава», щось комусь «повинна» — пропоную випити по 50 і закусити. А тоді вже йти на батьківські збори. Увесь благоустрій державного садка здійснюється за добровільні внески батьків. Насправді – я в цьому відношенні дуже навіть морально стабільна. Розцінки минулих років у Львові – це діапазон від 500 до 800 грн (залежно від садка і цін на буд матеріали і роботу ремонтної бригади). Гроші збирає не завідуюча, яка одразу повідомила, що до неї з «рублями» не бігати. Усі питання – до голови садкового батьківського комітету. Зрештою, мене порадувало, що результати грошових вліваній таки помітні —  нова актова зала, свіжепобілені стіни у коридорах, замінені маленькі унітазики у групах і тд. Тому душа за ці гроші мене не болить.

Але це ще не все… На зборах вам видадуть список того, що потрібно принести вже на 1 вересня. Крім пакету документів і довідок, які більш-менш однакові і визначені законодавчо, це ще й кілька пунктів, які можуть різнитися від садка до садка. У нас це був металевий шпатель і ртутний термометр. Втім, на радощах, що вас взагалі «взяли» і від стресу пов’язаного з тим, що дитина «покине» отчий дім – емоції пов’язані з пошуком прізрачного металевого шпателя по усім львівським медтехнікам, здавалось, наче пробиваються з іншого, паралельного виміру.

  1. Перше вересня.

Першого вересня, після черги під кабінетом завідуючої і судорожного перебирання документів, серед яких прєдатєльскі чогось не виявлялось у кожного другого радітєля в черзі, вас з дитиною врешті заводять у потрібну групу. Після знайомства з вихователем і нянею, ми домовились, на скільки часу вперше залишити Поліну і пішли гуляти по території садка. Тут головне – не вслухатися в плач під вікнами. Хоча, перший день для Поліни був не особливо слізний (у нас «жара» почалась тиждень чи два опісля 1 вересня),  все таки я відчувала дрож в колінах і якийсь хоч і знайомий, але не до кінця оформлений мамський жаль.

Коли мене запитують друзі, у яких садок лише попереду, ЯК підготувати дитину, то якщо чесно, я дещо гублюся… Ну, по-перше тому, що готувати в першу чергу треба маму. Якщо мама, яка може і робить вигляд, що все пучком і садік – благо, насправді до такої сепарації не готова – дитина точно дзеркалитиме мамський стан і адаптація відбуватиметься складно… а винен 100% виявиться садок і вихователі (хоч нє ісключено, шо і їхня провина тут має місце… суть в тому – що не тільки їхня). Щодо дитини – почати варто з того, що наблизити домашній режим (навіть якщо його раніше не було) і раціон до дитсадківського. У нас – сніданок о 9, обід о 12, далі – сон, після – підвечірок, а вечеря вже коли душа забажає, але, бажано за годинки 2 до сну… Такоє… До дитячого середовища нам дійсно допомогла підготуватися згадана вище Школа Монтесорі. Але, зрештою, усе це дуже індивідуально і стопроцентних гарантій не дає.

  1. І далі по списку…

Списки з 1им вересня не завершилися. Оскільки, як ми вже з’ясували, держава вже давно садкам нічо не повинна, батькам нерідко напередодні навчального року вручають списки на N пунктів з визначеними потребами групи. Нічого фантастичного там немає, але, зрештою на побутову хімію і канцелярію доведеться викласти ще якусь суму. Яку – залежиться від кожної окремої родини, бо виробника туалетного паперу, звісно, ніхто не вказуватиме.

Тут важливо не таращити очі і якось утриматись від праведного гніву – це А) нічого не змінить, Б) потрібно усвідомити, що куплений альбом для малювання чи пральний порошок – це інвестиція в побут вашої дитини. Можливо для когось це наївно, але мені легше вірити, що присутність мила – забезпечить можливість його використання. Тому – хай буде.

  1. Садок і працююча мама.

Загалом до цього пункту і у мене самої є багато запитань. Садки працюють з 8:00 до 17:00.  Якщо з робочим днем до 18:00 у обох батьків все зрозуміло (бо у кожному садку повинні бути продовжені групи, куди переводяться діти, щоб дати мамам можливість завершити робочий день і добратися до садка), то з канікулами все складніше. Як правило канікули тривають 1-2 місці влітку. І тут усе складно, бо маючи всього 28 днів відпустки на рік, спланувати її так, щоб залишитись вдома 2 місяці, як мінімум непросто. Без нянь, бабусь, дідусів і приватних установ тут обійтись важкувато, хоча – мами, як біологічний вид, характеризуються тим, що здатні організувати у цілком логічну схему будь-який хаос. Я поки твердо сиджу на попі в декреті, тому радше сама послухаю «досвід досвідчених» (звиняйте за тавтологію).

  1. Маленькі радощі великого материнства.

Коли адаптація закінчиться, а вона закінчується успішно у більшості випадків (знову ж таки – все індивідуально і залежить від усіх трьох учасників процесу), так от, десь саме тоді ви дізнаєтеся, що скоро на вас чекає перше дитяче свято, більш знайоме батькам, зробленим у СРСР, як «утрєннік».

І я не перебільшу, якщо скажу, що це найемоційніше свято у році. Це майже так само затишно, як Різдво, надихаюче, як Паска, і феєрично, як Новий Рік :-)

Переважно на прем’єру батьків або не пускають (пропонуючи усе в записі), або садять за щільну тюль, оскільки діти, у такому віці, побачивши маму з татом – вже не здатні зосередитись на процесі. Але, можу сказати тепер вже з досвіду – навіть півоком це дійство варте першого ряду в Бальшом Тєатрє. І от, ці мами і тати (на міну точку, суровиє начальники і геніальні уми) сидять за ширмою, чи вже згодом переглядають відео постановки (гідної самого Марка Захарова), пускаючи скупу і зворушену сльозу і з гордістю помічаючи, що саме їхня дитина «об’єктивно» достойна Оскара.

Поліна в костюмі сніжинки, яка може і незграбно, але дуже безпосередньо, щиро віддаючись процесу повторювала нехитрі па і прості слова новорічної пісеньки… це було так, наче я вже стою на її випускному в університеті. Моя маленька дівчинка – уже велика маленька дівчинка. У якої є друзі, колеги, сценарій і оплески розчулених батьків, коли врешті опустили ширму.

Загалом маленькі радощі трапляються мало не щодня – це нове слово, новий малюнок, новий танець, гра чи цікава напівзрозуміла розповідь по дорозі з садка.

За день ми настільки насичуємося іншими людьми, що її «мамочка» і теплі обійми вже в дверях групи – це щось нєопісуєме … Я нюхаю її волосся, цілую і намагаюсь не оглохнути по дорозі до дому… бо такі да… в садку вони вчаться не лише зрозуміліше говорити, але й робити це дуже голосно… Ну, принаймні, у нас саме так :-)

Хотілось би підготувати Вас ще до чогось, але наразі у мене все.

IMG_3672IMG_3667

З.Ы. Я найбільше боюся невідомості і рік тому мене лякала саме вона. Тому, сподіваюсь, комусь мій досвід буде доречним і знизить градус стресу. Не все так страшно і непередбачувано. А державний садок – це не обов’язково осередок антисанітарії і педагогічної байдужості. Це стереотип створений на основі спостережень окремих людей, у окремих закладах (який, звісно, підкріплюється виглядом старих сірих будівель і не дуже сучасного інтер’єру груп), але давайте не будемо узагальнювати. І як казала одна досвідчена мать 4 дітей «Запомні, не все гарне – чисте, і не все старе – неодмінно брудне. Єслі ти туда за красотою ідеш – то мімо. Ти їм у очі зазирай – от там красіво має бути.»

І шось в тому є.

Детальніше про «Яслі», як «пережити» і що «пережити» я писала у пості «Операція «Яслі»: дитячий садок з двох років і «ноу регретс» (клікни щоб почитати).

comments powered by HyperComments