Все! Хватить! Срочно треба побути самій!

Просто реально дістало думати, шо сказати, і як сказати, і як втиснути ото всьо в пару слів, бо хватає ж його уваги тільки на пару слів…а ти собі старайся пояснити шо кидатися брудним одягом і відбивати його лопаткою, це була супер ідея, але мамі взагалі-то треба було б ше й попрати його, а не лишити отак розкиданим…і мокрими речима теж кльово кидатися, але не так сильно, бо пару шкарпеток вже залетіли за холодильник і мама поняття не має як їх звідти дістати…і шо кришки від кастрюль, то дуже круті барабани, але у мене в вухах вже дзвенииииить…і шо у нас зараз є окремо печенько і окремо ізюм, докупи їх я ну ніяк не можу склеїти…і ше мільйон 100500 плачів бо сочок закінчився, кусочок яблучка впав, ложка не з тої сторони лежить, гамак не в ту сторону висить… Таке відчуття шо голова скоро вибухне!

А хочеться ж адекватно реагувати, розказувати, пояснювати, шоб не на відчепись, а шоб він справді відчував підтримку і розуміння.
Мої запаси терпіння закінчуються, тому дуже треба їх поповнювати!

Завтра я почну день з того, шо …піду гуляти! Сама! З книжкою, на каву і вино! 🙂

У кожного свої методи відновлення рівноваги, тут головне вчасно зрозуміти, шо треба перерва! А потім, відпочивши, з цього всього можна буде класно поржати! 😉

comments powered by HyperComments