Катерина Бабкіна, автор популярних дитячих книг “Гарбузовий рік” та “Шапочка і кит” та ініціатор благочинного проекту #shapochka_i_milion_na_tabletochki, в рамках якого впродовж 2016 року за допомогою дитячої книги збирає один мільйон гривень для фонду Таблеточки, що опікується онкохворими дітьми, розповідає про все, що стосується дитячих книг, процесів та фантазій навколо них.

На кожній зустрічі із читачами обов’язково знаходиться хтось один, хто запитує: як ви пишете книги для дітей, якщо в вас немає дітей? Як правило я відповідаю “А як же ви не пишете книг для дітей, якщо в вас є діти”? В цьому моменті частина аудиторії робить отой особливий вираз обличчя “та що ти можеш знати, поки не народила” – з такими розмовляти уже без сенсу. А інша частина аудиторії голосно сміється. Мабуть, для них і буде ця стаття, вся побудована на отаких запитання журналістів та публіки.

бабкина!!

Чим книги для дітей відрізняються від книг для дорослих? Нічим.

 Книги для дітей насправді нічим засадничо не відрізняються від книжок для дорослих. Зрештою, і ми (я все ж зараховую себе до останніх) і діти взаємодіємо з одним і тим самим світом, то чому б нам не розмовляти відверто про цей світ і з одними, і з іншими Я думаю, що з дітьми можна говорити на будь-які теми, головне робити це зрозуміло і максимально чесно. Те саме, зрештою, стосується дорослих.

Кожна книжка (і для дітей, і ні) має мати тему та ідею і доносити їх в прийнятний і цікавий, але в першу чергу зрозумілий, читачеві спосіб: на це і варто орієнтуватися, оперуючи словами, поняттями та образами, доступними дітям. От і все. Іншими словами, просто перепитуйте себе, чи вас точно зрозуміють.

Понятійний апарат дорослих часто оперує всім тим самим, що й дитячий, плюс іще чимось, тож хороша дитяча книжка повинна легко і з задоволенням читатися і дорослими. В зворотньому напрямку, правда, не працює.

шапочка

Чи потрібно торкатися складних тем в дитячих книжках? Потрібно, тоді потім ніякі теми не здаються такими аж складними і проблемними.

 Інвалідність, single parent home, хвороби, втрати, смерть, страхи, сексуальність, незрозумілі прояви чужої поведінки і ще багато іншого – ми живемо у світі, де усе це існує. Якщо не говорити про це, це однак не вдасться сховати від дитини, тим більше не вдасться цього оминути. Незрозумілі, непроговорені, не прожиті як слід речі – лякають, ламають, формують комплекси і страхи. Те саме може статися, коли твоє життя суттєво відрізняється від того, що написано в книгах – бо діти сприймають це за певний канон: якщо в усіх сім’ях, про які дитина читає, завжди є мама і тато (добрі, або погані, або тато і мачуха чи мама і вітчим), а в дитини тільки мама – дитина може вирішити, що з нею щось не так, тому що розуміння того, що життя складається так як складається не завжди через тебе, відростає в людей уже в свідомому віці. Нічого хорошого не буває від того, коли ти постійно думаєш, що з тобою щось не так. Мама хворої на рак дівчинки колись розповіла мені, що в лікарні дітки найбільше люблять книжки про те, де також хтось хворіє – для них це означає, що складна ситуація відбувається не лише з ними, а значить є прийнятна, зрозуміла, подоланна, не страшна.

Питання про те, чи діти гнучкіші за дорослих, чи крихкіші і де межа, за якою тестове проживання через досвід книжки потенційно складних ситуацій може стати фактором отримання травми, дискусійне і дуже індивідуальне. Тут уже мають підключатися батьки, орієнтуючись на особливості чутливості маленького читача.

Зрештою, насправді важать не події та теми, котрі нас спіткають, а те, як ми даємо собі з ними ради, як адаптуємося до свого досвіду, які робимо висновки і наскільки відкритими до змін і щастя залишаємося після чого завгодно. І це стосується, певна річ, не лише дітей. І не лише книжок.

гарбузовий

 Чи книжка може бути цікавіша за айпад, інтерактивні ігри і чи скоро девайси витиснуть паперову дитячу книгу назовсім з нашого життя? Цього не станетсья ніколи.

 Книжка – занадто вдалий винахід, щоби його перевершити. Такий, як ложка чи колесо. Не можна вигадати ложку кращу за ложку і книжку кращу за книжку – це кажу вам не я, а Умберто Еко в праці-діалозі з Жан-Клодом Кар’єром “Не сподівайтеся позбутися книжок” (дуже хороший, легкий та натхненний французький нон-фікшен для дорослих та підлітків, наприклад). Тому інтерактивні книги, навчальні ігри і інші подібні речі – це зовсім окрема історія, не взаємозамінні поняття. Ще не придумали таких ігор, які повторять і перевершать досвід читання перших історій про світ і казок разом із мамою, особливий досвід інтимності опановування інформації разом. Не придумали також спосіб передачі інформації, більш точний, стимулюючий й водночас відкритий для фантазії і побудови власних образів, ніж слова.

Крім того, від айпада не відкусиш – це теж аргумент, тому що пізнання світу і опанування інформації — воно не тільки і не стільки в читанні.

Дуже вдалим є рішення коли паперова книга поєднується і доповнюється цифровими активностями та інтерактивностями – так діти звикають до всіх можливостей світу і об’єктів до себе, а надто до того – що вони необмежені, ці можливості. Це дуже розвиває креативне та сміливе, самостійне мислення.

Тут встають батьки і кажуть, що айпад з принцесами, фіксиками і іншими проявами свята цифрового життя діти вимагають часто і голосно, а книжки ні. І їм треба сказати, цим батькам – будьте чесні з собою, книжка для дітей – це справа для трьох: книжки, дитини, і вас. Немає нічого поганого в тому, що ви радієте, коли дитина бере айпад і дає вам передихнути – дитина зчитує ці емоції і формує собі враження “айпад/телевізор це дуже добре, от і мама/тато радий/рада”. Знайдіть в собі сили бути настільки ж щасливими і задоволеними, коли ви сідаєте читати разом – і побачите результат самі.

кит1

 В мене виникла ідея написати книгу для дітей, про що мені написати? Не писати взагалі.

 В кожного художнього твору має бути тема та ідея. Тема це те, про що йде мова, а ідея це те, що автор хоче сказати. Для того, щоби писати книжку, треба знати ці дві речі, а ще – мати героя, уявляти собі і вміти описати світ, в якому кояться події (основна робота дітей – пізнання світу, тому один з критеріїв успіху дитячої книжки – детально і обережно, пізнавально і весело виписаний світ, реальний або уявний, але він має бути дуже цікавим і цілісним, як в Гаррі Поттері, наприклад).

Якщо в вас нічого з цього нема, а є сама лише ідея написати книжку, неясно яку, про що і про кого і навіщо, – не витрачайте часу.

Натомість якщо в голові чи в традиції домашніх розповідей є свої унікальні герої, про яких охоче слухають ваші (чи чужі) діти, вони, ці герої, існують в акуратному цікавому світі і події, що відбуваються з ними і котрі ви вигадуєте она за одною, слугують доброю ілюстрацією до пояснення дітям (або дорослим теж), як працює все на світі і на чому цей світ тримається – це серйозна заявка на успіх. Спробуйте оформити це все в слова, в віршики, оповідання, повість, комікс. Визначитись, який саме жанр вам найбільше довподоби допоможе… добре розуміння того, що саме вам особисто подобається читати – комікси, оповідання чи товсті фантастичні книжки. Немає нічого поганого в тому, щоби орієнтуватися на чужий досвід.

Андерсен та Алан Александр Мілн писали для дітей, щоби заробити – а лишитися в історії літератури планували з п’єсами і романами. Вийшло і заробити, і лишити світові одних з найбільш касових та улюблених персонажів – Вінні, Попелюшку, Русалоньку, Снігову Королеву. Але якщо ви не Андерсен і не Мілн, не намагайтеся повторити цей шлях. Добре заробляти з дитячої літератури можна, але нас в Україні таких одиниці.

Вінні Пуха Мілн підслухав з розповідей дружини (вважав їх дуже посередніми, казок про Вінні своєму синові не читав і вважав це не високою літературою, але тут вочевидячки помилився), Роулінг та Ліндгрен теж розповідали казки своїм дітям, а уже отримавши позитивні фітбеки, почали оформлювати їх в книжки. Якщо ви легко та з задоволенням вигадуєте, не втомлюєтеся від оповідання і вас охоче слухають всі, кому перепадає таке щастя – в вас дійсно може вийти. Але пам’ятайте, що це складний і трудоємкий шлях.

 Які ваші улюблені книги для дітей?

Всі книжки про слона Елмера – вони дуже прості, сюжетні (тобто – не нудні) та повчальні в хорошому сенсі цього слова. Як жити з тим, що ти не такий як всі (бо всі взагалі не такі як всі), як бути веселим, як допомагати друзям, як будувати взаємини, як любити, як ставитися до втрат – все це там. Читати англійською, тим більше англійською ці книжки краще видані. Перекладати на ходу – мова там дуже проста, всім батькам, котрі закінчили середню школу, буде доступно зробити авторський переклад, а ще такий переклад перетворюється на цікаву гру і діти одразу вчать нові слова і засвоюють, що мов багато і знати їх корисно – наприклад, можна тоді весело читати про слона.

елмер

Енн з Зелених Дахів (і всі подальші книги про Енн від Люсі-Мод Монгромері) – прекрасні дівчаткові книги, дуже смішні та динамічні, котрі оповідають про цілком собі реальне і звичне життя сироти Енн, дітей та дорослих навколо неї, але настільки живі, акуратні та добре зроблені, що уже з 6 років можуть стати улюбленим читанням. Тим більше офіційно – це доросла книжка, але нічого, нічого такого, що не можна знати чи читати дітям чи вони не зможуть зрозуміти і обсміяти, там немає – вірте мені, я прочитала їх всі по кілька разів.

Цю книжку круто читати разом – той, хто читатиме вголос, теж не занудьгує.

 Книжки про Хлопчика та Пінгвіна Олівера Джефферса. Там дуже мало слів, всі історії розказані більше в картинках. Однак ті слова, які є – дуже влучні, історії хороші, захопливі та ніжні. Читати теж краще англійською, з тих же причин, що і про слона Елмера – слів правда дуже мало і всі їх подужають.

хлопчік-пінгвін

 Джеральд Даррел – всі книги. Той, хто щойно почав читати сам, потрапляє в абсолютно дивний світ – світ… нашого реального світу, різних країн та континентів, людей та традицій. Тому що Джеррі Даррел і його божевільна сімейка та друзі подорожують світом і збирають неймовірних тварин для свого майбутнього зоопарку. Оповіді настільки динамічні, смішні та цікаві, що відірватися від них практично не можна. З не-дитячого – герої іноді випивають алкоголь, згадується це побіжно, якраз добре пояснити, що і таке роблять теж, але з книжок чітко зрозуміло, наскільки цікавіше і крутіше ловити і вивчати диких тварин, ніж пити, так що здоровий баланс добра і правди збережено.

 «Карти», Олександри й Даніеля Мізелінських мальований атлас усього, що відбувається в світі, де по континентах і локаціях розбиті тварини, рослини, традиції, вбрання, страви, композитори, художники, відомі споруди, фільми, війни, звершення. Можна мати його українською, а можна – будь-якою мовою світу, і так ще й вчити мову. В нас у всіх був, пам’ятаєте, в дитинстві такий атлас світу з круглоголовими хлопчиком і дівчинкою, годинами можна було розглядати і дізнаватися, де які літаки є, де які тварини, звідки походить “писець обичний” і “тупорилий крокодил” (в сім років це було страшно смішно, чесне слово!), де добувають діаманти, і що таке пірчасті хмари. Оце значно ширша і краще намальована та видана версія дитячого атласу всього на світі.

карти

А також Лев, королева та шафа для одягу, Тореадори з Васюківки, Гаррі Поттер, Мумі-Тролі, Вінні-Пух, Хоббіт, Пеппі Довгапанчоха, Карлсон, Аліса в Країні Див, пригоди Тома Соєра та Гекльберрі Фінна і все таке інше, про що ви чудово знаєте і без мене.

comments powered by HyperComments