День в нас зі Смурфом не задався з самого ранку, а точніше, з ночі. Я не виспалася, мале чудо ніяк не могло визначитися чи він хоче ще бавитися, чи вже все-таки подрімати (а діло було о 5ій ранку) і дати мамі спокійно допити теплий чай (добре, що хоч не холодний!). Поїздка в центр теж вийшла так собі, бо на тихих вулицях раптом виявилося купа машин, які передавали привіт від поламаного трамваю на площі, потрібних речей в магазинах не виявилося або вони були в місцях з високими сходами, а так як поїздка мала бути довга, то Смурф катався у возику.

Вирішивши, що заїзд на гуртівню може бути кризовим, а тягнути малого на собі  і штовхати транспорт перед собою мене не надихало зовсім, я обміркувала маршрут і краєм центру почала вертатися додому. Вкотре роззираючись містом, як сорока на щось блискуче, бо з’явилося багато нових магазинів і закладів, які від осені ще не бачила, раптом згадала, що мала нездійснені плани в суботу – поїхати в нове вегетаріанське кафе, які відкрили мої знайомі. Точніше половина знайомих, бо Іниного чоловіка я знаю тільки по фото 🙂

До Січових Стрільців було рукою подати, дітьо поки що спало, то можна було їхати. Помахала по дорозі кумі, яка з кавою верталася на роботу (хресна, до речі, могла і затриматися хоч на дві хвилини) і виїхала якраз на потрібне перехрестя. Мені чомусь запам’ятався шостий номер будинку, але там нічого не виявилося крім старих та знайомих магазинів. «Ех…» — думаю я та включаю мобільний інтернет. Фейсбук, Інин профайл, дописи, адреса… Номер вісім. Ок, аж на один будинок далі. Шукаю табличку. Немає. Стою і знову згадую свою куму, в якої туго з навігацією по місту. До цього моменту я ж ні на що схоже не жалілася. Ну нема входу в кафе, НЕМА! І тут над брамою в під’їзд (це я думала, що то захід в будинок) бачу акуратну табличку «Dreamers place». Красиві двері, жаль, що не сфотографувала. Акуратно заїжджаю і ловлю жорстке розчарування у вигляді десятка сходів перед своїм носом. По висоті вони ніби під наші колеса, але Смурф спить і збудити його зараз, то зловити купу образи «Мама, що ти наробила, я так добре спав, а тепер бав мене на руках», та й просто шкода. І тут дівчинка-офіціатка підлітає до мене і пропонує допомогу. Висловлюю велике людське пасибі  і ми легенько опиняємося в кафе, де нікого нема. Тобто клієнтів нема J Ідеальний вигляд, легка музика, вибирай будь-яке місце. А      чIMG_20160721_113828ому нема людей? Бо вони лиш в суботу відкрилися.IMG_20160721_114040

Акуратно прилаштовую Смурфа і сідаю вивчати меню. Один аркуш А4 в два стовпці – не мало і не забагато, так, щоб кухня справилася на вищому рівні, але було що вибрати. Капучіно і асорті на кусочках багетів (упс… забула назву) і йду шукати Інну. Кухня в них відкрита, то проблеми з доступом не було)

Поки ми балакали і обговорювали всяке-різне, мені принесли капучіно, а Інна пішла поратися далі, бо прийшли нові люди.   Хлопчик продовжує солодко сопіти, а я насолоджуюся легким та ніжним смаком, який без цукру набагато яскравіший (завдяки маленькому чудові я вже 5 місяців його не їм). Таких прекрасних 5 хвилин для мами… Ідеальний відпочинок… Дивлюся на апетитну тарілку переді мною і розумію, що життя таки прекрасне, а базові потреби треба не просто задовольняти, а робити це красиво і смачно. Жеж ніби нічого особливо: три підсмажених кусочка хліба, на одному помідори з базиліком, на іншому перець тонкими смужками на подушці з фети, а на третьому – рікота, зверху порізана нектарина, слива і три чорнички. Правду кажуть, що найсмачніші рецепти, то найпростіші. Але від себе додам, що будь-що треба вміти приготувати і той самий рецепт в різних господинь буде абсолютно різним. Ви ж зрозуміли, що це все було дуIMG_20160721_114753же смачно?) А щоб краще оцінити різні смаки, збоку стоIMG_20160721_114927яла пляшечка зі звичайною чистою водою. Все продумано)

Всього лиш півгодини, а може навіть і двадцять хвилин, а я пішла повна сил. Враховуючи теперішній ритм життя, це для мене мегаважливо, бо переважно відпочинок – це пів   години побігати по дому, щось прибираючи, поки Смурф спить, або якщо бабуся піде з ним на вулицю посидіти на гойдалці.

Мені насправді дуже сподобалося. Хоча я годуюча мама, яка їсть практично все, але натуральність продуктів на першому місці, а так, як кафе вегетаріанське, то тут в цьому знають толк. Тому, якщо хочете затишку, відпочинку, чогось нового та смачного – приходьте в  «Dreamers place».

P.S. Забула додати, крім дружнього персоналу, тут і пеленатор є, тому з дітками дійсно зручно. І на годування ніхто косо не подивиться.

comments powered by HyperComments