На нашому дитячому майданчику гамірно, пістряво і весело. Тут традиційно збираються матусі з дітлахами з усього кварталу. Переваг у цього майданчика багато: велика пісочниця, гойдалка, турнік, затінок. Недоліки такі, як і скрізь: собаки, яких «вигуляли» прямо там і машини, припарковані попереду, збоку і навіть частково під гойдалками. А ще недопалки, пляшки, часом презервативи. Мешканці навколишніх будинків прибирають, як можуть, але… Та з дітьми треба десь гратися, тому в пообідню пору там аж тісно і мигтить в очах від активних і ще активніших малюків. Для матусь це – шанс поспілкуватися з кимось, крім своїх дітей.

— Чєловєка із ребьонка дєлаєт воспітаніє, — каже одна жінка. – Вот я своєму гаварю «Нєльзя!», і он слушаєт. А єсть савсєм неконтраліруїмиє.

Дівчинка років восьми біля мене тихенько говорить: «Я так свого собаку вчу». Діти сміються, я разом з ними. Тим часом пані, у якої така слухняна дитина, старанно обтрушує малому ручки – він таки забіг у пісочницю.

-Нєльзя, там вєдь сабаки і кошечкі какают, — повчає сина.

— Мамо, там весело, — плаче він. – Там у ляль пасочки!

— Вот кагда у ляль будут глисти, ти паймьош! – рубає правду жінка.

Хлопчик років трьох-чотирьох схлипує, але слухається, більше до пісочниці не йде. Я захоплююся: мій син точно б не послухався. Що значить виховання!

Увечері гуляти з дітьми виходять татусі. Бачу знайомого слухнянця, який з’їжджає на животі з гірки в пісочницю. Оглядаюся, шукаючи поглядом його маму.

— Тату, давай разом! – кричить усміхнений і весь у піску хлопчик.

-Тихіше, синку, бо мама почує, — оглядається на вікна тато. На сина дивиться з усмішкою.

За півгодини починають збиратися додому, тато ретельно витирає вологими серветками руки і личко малому.

— Ти ж тільки завтра, коли будеш гуляти з мамою, будь чемним і вихованим, синку, — каже наостанок батько. І по-змовницьки усміхається і підморгує дитині.

comments powered by HyperComments