Недавно прочитала у соцмережі цікаву фразу: «Після декрету диплом можна викинути: у голові тільки дитячі віршики і рецепти». Хотіла вже гнівно пообурюватися, типу, «що за дискримінація і сексизм?», а потім притихла. Що у моїй голові залишилося із професійних навичок? Букви пам’ятаю – писати можу, а от з комами-тире стало туго. Новини переглядаю щодня, але якщо не подобається, не читаю. За півгодини можу підготувати стопіцот питань до інтерв’ю з фізиком-ядерником… Ну ок, не так і мало залишилося))) Але часто ловлю себе на думці, що такої каші, як у моїх думках, не наварить жодна Маша (ага, та, що з «Маши і Ведмедя»).

Мамам потрібно дарувати органайзери. І блокноти. І електронні записні книжки. При таких об’ємах завдань, як у мами, навіть одна-дві додаткових голови не зашкодили б. Ну подумаєш, маєш вигляд як Змій Горинич, зате усе пам’ятали б. А ще так можна одночасно сварити дітей, диктувати список продуктів чоловікові і записуватися на прийом до лікаря.

Особливо думки на зразок «А що я забула сьогодні?» дошкуляють уночі. Коли ніби діти сплять, посуд помитий, можна б відпочити – а фігушки. «Треба було сьогодні чоботи з ремонту забрати – забула», — твердить мій мозок. «Сторінку не відправила», — це ті звивини, що за роботу відповідають. «Ой, Дані ж треба було оту кофтинку з динозавриком випрати, бо без неї гуляти не хоче!». «А таки слід було подзвонити і скасувати замовлення на 137-му за тиждень дитячу книжку». «Завтра мушу приготувати суп з фрикадельками, бо сьогодні не мала часу». День минув, мамські «косяки» збилися у зграю і замість відлітати – пиляють мій мозок.

Коли дитина біля мене, він так чи інакше знайде можливість спрямувати мою увагу на свої потреби. Часто робочий процес мами у декреті схожий на гру «доганялки». Я беру записник – Данило тікає з ручкою, вмикаю комп’ютер – син бігом шукає мультики, відійшла вимкнути пралку/плиту/кавоварку – розбишака стер файл із терміново потрібним текстом. У маминій голові тоді конфлікт інтересів. Ніби ж і є що сказати, але зась! Він же потім мені усе оте, сказане згарячу, повторить. Але знову ж таки, у моїй голові від потреби жорстко себе контролювати відбуваються такі словесні баталії між мною і мною! Перемагають дами зі змінним успіхом)

Часом, щоб полегшити собі процес запам’ятовування безлімітних «треба», я подумки складаю щось схоже на календарний план. Наприклад, у день, коли сина слід вести на прийом до стоматолога, треба докупити валер’янки. Логічно, правда? Якщо попереду похід у якусь установу – знайти усі можливі прилади для малювання. Навіщо? Щоб син у «тьоть» менше ручок-олівців назбирав) Типу «У тебе таке вдома є, прийдеш-побачиш». Діє не завжди, але…

Узагалі дивовижно, яка кількість інформації вміщується у голові мами. Це і дати щеплень, і прорізування зубів, і перша літописна згадка про Україну, і розмір сукні знайомої з отого будинку, і дні народження дітей із цілого двору, і навіть пропорції рецепта святкового пирога. А ще половина довідника з педіатрії, пара-трійка книг із психології дитини і той таки список продуктів для чоловіка. І це ще не все! А ви кажете, викинути диплом. Та мамам ще по одному слід видавати =)

comments powered by HyperComments