img_6794-1Мамівство – це ідеальна сфера для ілюстрацій на тему “очікування-реальність”. Теорія і практика тут відрізняються разюче: діти – це саме те життя, яке не впорядкуєш в ніяких органайзерах, не обмежиш жодними лімітами і дедлайнами, і майже ніяк не вбережешся від форс-мажорів.

І ти така: “Боже ти мій, я ж планувала, що вона з’їсть свою першу цукерку не раніше трьох років! Буде дружити зі всіма дітьми наших друзів! У два роки знатиме всі столиці Північної Азїі! Звертатиметься до мене “мамуся!” Засинатиме під пісеньки з проектора! Потроїть вагу до року! Гратиметься “Ноївим Ковчегом!” Любитиме воду! Їздитиме з нами по всьому світу!”. А насправді це все не більше, ніж ваші власні фантазії. 

Ні, ви, звісно, мріяли бути Мамою З Великої букви: ви купу всього дізналися, прочитали, обдумали і напланували. Але дитина – дитина-то ваша зовсім не збиралась ставати Дитиною З Великої Букви 🙂 

Світ тяжіє до балансу, і було б найкраще, якби всім нам вдавалося бути “з нормально-середньо-оптимальної букви” 🙂 Щоб без перегнутих палиць в жодну сторону – щоб без фанатизму, пофігізму і перфекціонізму, щоб все в міру і по золотій середині. Щоби в хаті було завжди чисто (але не вилизано, бо це ж кров’ю і потом, і не лише маминими, а й всіх домашніх); і щоб їжа  більш-менш здорова (але не виключно органічна морква зі спеціальних парників і хоум-мейд творожки, бо ж на це не вистачить ні холодильника, ні часу, ні ферм на світі); щоб вільний і різносторонній розвиток (але не десять секцій на тиждень з одного року, бо ж має бути ще час на просто жити), ну і так далі.

Але – звичайно – постійно балансувати ідеально посередині виходить дуже рідко. Сучасна середня мама (і я також) більше все ж схиляється до маніакальної перфекціоністки, яка судомно вишукує інформацію зі всіх доступних джерел, і істерично намагається робити все “ПРАВИЛЬНО”.  І це круто – з одним “але”: ідеальна мама частенько наступає на горло щасливій людині. Піклуватися про власних дітей – це величезне задоволення, ростити їх і виховувати в радість. Але як тільки ми починаємо маньячити стосовно здоров’я, різних можливих “розвитків”, харчування і так далі, і тому подібне – а в інфомаційну еру цього не уникнути, бо ж навіть якщо перестанеш сидіти на фейсбуці чи гуглити все підряд, тобі про всі ці приколи успішно донесуть “напарниці” з дитячих майданчиків; так от, як тільки ми починаємо вимагати від себе – як від мами  – більше і краще, часу на нас самих не залишається.

І знаєте, що? Часом у якості профілактики – треба трошки побути мамою “з маленької букви”. І зовсім себе за це не гризти: а, навпаки, вважати корисною лікувальною процедурою must do 🙂 Бо якщо не робити це свідомо і періодично сплановано, то в більшості мам (ну, принаймні, про це у свій час зізнавались мало не всі мої знайомі) “погані мамські дні” наступали самі собою. 

Ось такий от мамівський coming out: бувають дні у декреті (це не найкращі дні, ясне діло), коли я не те що не мама з великої букви, а мама з мілі-мікро-малюсінької букви, а якби було можна, то й взагалі без ніяких букв, крім тих трьох, на які хочеться послати цілий світ, закритися на ключ і тупо дивитися цілий день в одну точку.

img_6797

Звісно, дитина – це не той випадок, коли можна забути і забити, чи взяти відпустку (чи навіть день за свій рахунок) – і хай мікроскопічна, але мамськість не відміняється навіть у найважчі дні. Ти все одно доглядаєш малюка, цілуєш в щічки, годуєш, гуляєш і все таке. Але чомусь у ці дні мінімальної мамськості ти все це робиш – господи, скажу це прямо, як є – без задоволення.

Чесно кажучи, про це так мало говорять (і на мамських форумах, і в книжках, і між собою також), що спочатку я була цим всім приголомшена. Післяпологової депресії в мене начебто не було, дитина вже переросла найважчі етапи (коли ні чорта не знаєш напевно), все якось владналось, я адаптувалась… А періодично до мене, в мій затишненький декретний світик, приходив настрій, коли не хотілося нічого.

На свою голову, вирішила якось на емоціях поділитись цим неприкольним відчуттям з чоловіком – і отримала нажахадний погляд, сотню фейспалмів і шокований напівшепіт: “як… можна…”. Блін. Напевно, тільки мужики, які повноцінно сидять в декреті, ну хоча б місяць-другий, можуть це зрозуміти. Мій – хоч би яким чудовим татусем не був – не подужав цю вищу душевну математику, цей психологічний ТІМС 🙂 Для нього доглядати Віку – це великий кайф, і я його розумію: я б теж тільки кайфувала, якби мені треба було це робити максимум один-два дні на тиждень (і то, з постійною фоновою підтримкою).

Потім я зрозуміла: ці дні потрібні для балансу. Щоб потім і справді з задоволенням займатися своєю малечею, і таки так: прасувати всі її бодіки (це, наприклад. мій власний “ідеальномамський” пунктик). Дивитись мультики дозовано. Перевіряти склад каш на вміст цукру. Одягатися не захолодно (і не затепло – що куди складніше).  Гуляти на вулиці за її (а не за моїми) правилами, і якщо вона хоче рватися у кущі за облізлим вуличним котом   – рватися разом з нею і терпляче місити кросами болото (так, це я це вважаю “героїчним мамством”, оце вміння спокійно давати дитині понасолоджуватися не лише рафінованим і чистеньким життям). img_6798

І от – я раз на тиждень (а іноді – раз на два тижні, або раз на місяць, а іноді два дні підряд, як вже виходить) – дозволяю собі побути не дуже класною мамою.  Я не роблю нічого страхітливого – просто Віка дивиться більше мультиків (який жах), ми менше гуляємо (хоча вона обожнює двір), їмо двічі на день одне й те саме (та невже?!) і ввечері я можу похотіти кілька ковтків вина. Або шоколадку на ніч. І нові кроси і плаття, і сумку (та куди в тому всьому ходити в декреті?). І ще там, щоб нарешті вже Ілон Маск відправив свою експедицію на Марс, чи щоб у Львові нарешті відкрили ІКЕА, але то вже такі, знаєш, капризи, просто так, щоб поговорити 🙂 Більшість з цього всього на “хотінні” і закінчується, але шоколадку зжерти мені ж ніщо не завадить 🙂

Якщо серйозно, то втома (і особливо, емоційна) – це нормальне діло. І особливо для фул-тайм мамс –  тому, що ти вже рік робиш зовсім те саме кожного дня. Більшість людей на своїх роботах також – але вони мають майже місяць законної відпустки, а ти ні, вони мають два законні вихідні в тиждень (в середньому) – а ти ні.

Вони навіть з роботи в середньому о 7 приходять – а ти тільки заступаєш на нічну зміну 🙂 Ну і момент, якого не може зрозуміти мій коханий чоловік, – якщо навіть в тебе ту дитину “забирають”, то ти все одно кожні двадцять хвилин мусиш волати в простір щось типу: “Колготи на полиці зліва!!!” – “Візок розкладається синьою кнопкою!!!” – “Під ці кроси можна не вдягати шкарпеток!!!!”. І так далі.

Переважно, я не дуже й жаліюсь – мені  круто в моєму декреті, в мене є мама-помічниця, і дбайливий чоловік, є подруги, є компанія мам, є інші родичі та знайомі, є, врешті-решт, хобі та різні інтереси, ну і найголовніше – є моя маленька чарівниця Віка. І я все встигаю (і все в мене окей); як і в більшості мамочок, в когось трохи краще, в когось трохи важче – але в середньому, це класний (може, й найкласніший) період життя для кожної з нас.

І знаєте, що? Кожній мамі (і кожній людині взагалі) для профілактики треба робити собі такі от “розвантажувальні дні”. Трохи розслабитись. Збавити оберти. Не бігати, як білка в колесі. Не грузитись, що дитина сьогодні їла магазинну пюрешку. Не переживати, що гуляли ми в магазин, і назад. Якщо цим не зловживати, і зберігати сякий-такий баланс – то потім звідкись візьметься більше ентузіазму і сил робити більше! І хотіти більше, і старатися, і при цьому задоволено усміхатися  і радіти життю 🙂

Краще, кажуть, ворог хорошого – а в досконалості немає меж 🙂 Давайте не забувати про гармонію! Хто, як  не ми самі, дозволить нам побути неідеальними? 🙂 Хоча б інколи!

Для того, щоб в інші дні таки бути з великої букви…

dsc_6987

 

comments powered by HyperComments