Ну що, довгогодуючі мами, мами-молодці, мами-солдати, ваші ряди втратили бійця 🙂

Всі, хто читає наш блог, добре знають, що я – затятий агітатор за грудне годування. Про те, як я свого часу налагоджувала його, як все було, і навіть про те, як годувала Віку після року (і планувала аж до самовідлучення, а головне – як отримувала від цього купу задоволення)  – вже тут було написано цілий цикл постів, ось вони, якщо комусь цікаво.

Але як казав Леонід Кравчук – маємо те, що маємо: наше ГВ завершилося у рік і дев’ять місяців, і зараз ми про це поговоримо детальніше. Отож –  завтра, 20 грудня, у нас міні-дата: рівно місяць, як завершився наш з Вікою спільний проект – можна навіть сказати, мільйонний стартап (бо для годуючих мам все це не менш цінне, прибуткове і рентабельне, ніж Тесла для Ілона Маска).

Годувати дитину після року – це, звичайно, праця, і нелегка, особливо “у нічну зміну” – але я не вірю, що рівно у 12 місяців склад молока стає іншим 🙂 чи що після року годувати – не корисно. Корисно! Ще й як корисно – адже ГВ це не просто “їжа”, а й вітамінний коктейль індивідуально під вашу дитину, знеболююче, імунітет (і ще купа всього) – а до того ж, психологічга підтримка і зв’язок з мамою. Якщо я вдруге стану мамою, теж годуватиму якнайдовше – і я впевнена, що це правильно. Але у кожної мами є власний баланс між потребами дитини і власними потребами, свій я опишу нижче. Отож! 

Наша ера годування грудьми завершилась – і мені досі не віриться, що Добі вільний 🙂 Хоча – чого тут заливати – я годувала доти, доки мені було в кайф (рік і дев’ять місяців). Єдине, що з часом (десь після півтора року годування) мене стало трохи напружувати, це жахливі ночі – через безкінечні нічні годування. Якби у мене були  хоча б більш-менш “повноцінні ночі” – хтозна, може, я б годувала Віку до 10 років : ) Я не мала чіткого плану, коли відлучати Віку від грудей – і не ставла собі дед-лайнів ні у рік, ні у її майбутні два, але обставини склались так, що відлучила досить рано (ну звісно – не за мірками українських педіатрів).

Скажу чесно –  я відлучила Віку не дуже “по феншую”, і не дуже по правилах, і не раджу так робити всім вам, але готова поділитися своїм досвідом: хай не ідеальним, але який є.

Отож – поїхали, перше і найважливіше, що я хочу сказати про ГВ (і припинення його): досить вигадувати відмазки (і у першу чершу – для себе самої). За роки вагітності і мамства я відчула на собі цей тиск “мамської відповідальності” у всій красі, коли просте поняття “бо мамі так хочеться” – це звучить як привселюдне зізнання у теракті. Мамі хочеться, мамі не хочеться – мама людина – і мама нікому нічого не винна, і кожна з нас  зі своєю дитиною вже якось розбереться сама 🙂 Тому мене практично не мучить совість за мої фейли – я вважаю себе хорошою мамою.

Отож – грудне вигодовування, ти було класним і особливим етапом у моєму житті, і якщо не враховувати старту (з купою проблем), то решту 21 місяць  ти приносило мені одне задоволення. У мене не було лактостазів, не було нестачі молока, ми з малою обожнювали обожнювала процес, Віка добре набирала вагу, ми могли спокійно подорожувати хоч машною, хоч літаком, легко переносили різні трабли і стреси, одним словом, ГВ – ти було для нас паличкою-виручалочкою 🙂 

Але одного вечора (як пишуть у триллерах – ніщо не віщувало біди) Віка вперше за всю нашу годувальну кар’єру крізь сон вжерла мене так, що я ревіла півночі і мазалась Траумелем. Звісно, на дитину за таке злитися я не можу (вона ще мала, та й це було ненароком) – але травмовану грудь я не могла змусити себе давати їй ще кілька днів. І вирішила, що це знак – пора. Пора зав’язувати 🙂Тим більше, що кількасотразове висіння на грудях кожнісінької ночі  останні кілька місяців добряче вибивало мене з колії. Я пробувала різне, і спільний сон (само собою) – але у мене якісь замалі груди, чи крива спина, чи ще щось там: я завжди прокидалась при нічних годуваннях, а крім того, спати доводилося надзвичайно незручно, і мене дуже боліла спина, постійно.

Загалом, скажу так: чи можна було ще продовжити годування? Можна, звичайно. Чи вважаю я, що “після року молоко не приносить користі”? Ні, звичайно – приносить море користі. Чи могла я якось викрутитися із ситуації, і налагодити годування, що б там не було? Так, напевно. Але я просто не захотіла. Чи думала я про те, що моя Віка буде менш здорова – більш психічно нестабільна – чи відчувала вона величезний дискомфорт при відлученні і чи відкладеться він десь у її підсвідоме? Звісно, що думала  – я думальщик ще той, 80-го рівня зацикленості, – але, напевно, це був той випадок, коли ти вже все, “done!” – як кажуть англійці.

Востаннє я годувала  її на нічний сон рівно 20 листопада. Це було наше останнє вечірнє годування, і останнє годування взагалі 🙂 До цього часу я десь місяць годувала Віку лише вночі і на нічний сон, ну і інколи ще на денний (у ті дні, що я залишалась вдома – я працюю 2 дні на тиждень, і якщо вона не засинала у візку на прогулянці). Годувати її на сон – це було жирнезним плюсом, тому що вкладання займало 5-15 хв, без казок, без ритуалів, в будь-якому місці і в будь-який час, ти собі тим часом у фейсбуці зависаєш чи книжку читаєш. Супер!

Я намагалась не годувати її просто так – та й “вимог” у неї вже практично не було – я хотіла до 2 років звести наші годування лише до нічних. Але вийшло трохи інакше, і плавне відлучення вийшло не таким аж плавним: на жаль, я зробила це різкувато. На жаль – бо Віка досить важко це перенесла, я ж вже за другий тиждень повністю увійшла у “довагітну” форму. І дуже добре почваюсь.

А тепер – практичні нюанси з мого досвіду:

ЩО РОБИТИ З ГРУДЬМИ?

Я не робила рівно нічого. Вони поступово (за 1-2 тижні десь) стали практично “безмолочними” – без таблеток, без перев’язувань та інших тортур. Я читала книгу “Грудне вигодовування: секрети і секретики” – і згідно її рекомендацій, один лише раз злегка підцідила груди, десь на 2-3 день, коли вони вже трохи занадто набрали. Але зцідила дуже трошки – мілілітрів 20-30, щоб усунути дискомфорт, і все. Далі вони дали раду собі самі 🙂

ЩО РОБИТИ З ДИТИНОЮ?

Моя подруга відлучила малого “на раз-два-три” – без скандалів і плачів, а от Віка дівчина у нас емоційна і чутлива, тож близько тижня (ТИЖНЯ, КАРЛ!) вона ридала вночі по 3-4 рази, ну і на сон звечора. Оскільки вона вже вміє говорити, це було особливо важко: вона просила, плакала, бігала за мною, і взагалі, я часом ледве стримувалась від бажання поревіти разом з нею 🙂 Але я  не хотіла збивати її з пантелику (раз вирішила відлучити – то відлучити до кінця) – і обманювати теж не хотіла. Тому не розповідала байок, не мазала нічим страшним груди, не тікала нікуди від неї, а просто твердо і спокійно пояснювала, що вона вже доросла, і грудей  більше не отримає.

Не знаю, правильно це чи ні, але коли вона істерила за грудьми, я не відволікала її чимось іншим (мені здавалось, що наступного разу вона все одно повернеться до цієї теми і ще більш агресивно, адже не розумітиме, чому так сталося). І просто торочила, що все: воона вже доросла, а от Данило теж дорослий, і не їсть грудей, і Аня доросла, і Дарчик дорослий (вона на це задумувалась трохи зазвичай), а от Ярема ще маленький, і тому їсть груди. Ще казала, що от вона доросла – і за це ми даємо їй їсти мед, ізюм, груші (вона все це обожнює) – а маленькі дітки, що їдять молочко, не можуть всього цього їсти. Типу перераховувала їй бонуси нового становища – ну принаймні, старалась 🙂

З тим “доросла” у мене вийшов фейл, про який я підозрювала з самого початку, але процес вже було не зупинити: вона собі засікла з першого ж разу, що вона “дойосла”, і тепер багато “дорослих” зодоволень типу кави чи вина, викликали у неї в голові сумбур. Коли я це второпала, і намагалась якось змінити ситуацію (типу не “доросла” – а “більша”, “велика”) – було пізно. Тому я тою “дорослістю” трохи збила малу з толку, на жаль, про що шкодую.

Десь 2 тижні сліз пережити мені допомогла моя мама, яка вартувала з Вікою вночі (Тарас як на зло, був тоді у відрядженні) – мені було трохи легше, бо я могла трохи поспати. Ну і коли подразник постійно маячів на горизонті, Віка часом не могла ніяк розциклитись, тому мені було корисно пропадати з обрію на пару годинок. Але на довше – я боялась Віку якось травмувати: тут груди забрали, ще й мами нема, ну взагалі 🙂

ЩО ТАМ ЗІ СНОМ ПІСДЯ ВІДЛУЧЕННЯ?

Сама не вірю, що це сталося – але після перехідних 1-2 тижнів, сон став ну майже НОРМАЛЬНИМ 🙂  Віка досить добре спить, хоча все одно прокидається 1-2 рази вночі, зізнаюся чесно – перші тижні ми давали їй рідку манку (хоча це трохи не комільфо, а може, й не трохи, але вона вночі прокидалась і кричала “дати кафку” – тож щоб не загострювати ситуації, ми давали їй ту  “кафку”; тепер даємо якесь питво. Зуби – це правда – ніхто не відміняв, от останній тиждень все одно паскудно спить (але все одно, ліпше, ніж до відлучення)

А ще ми переселили її в окрему кімнату – і наше з чоловіком життя забуяло новими барвами – і серіалами 🙂 На наше здивування, переселилась вона дуже легко – почувається вона у своїй кімнаті добре, не плаче, до нас не проситься – ну принаймні, поки що. Далі буде видно.

ЯК ВКЛАДАТИ ДИТИНУ СПАТИ БЕЗ ГРУДЕЙ?

А от з чим реальна жо** – це з вкладаннями! Я запровадила ті всі ритуали – о 9:00 вона вже у піжамі, з тепленьким м’ятним чайком, сита і покупана. Ми зачиняємося у її кімнаті з приглушеним світлом – і невимушено (ну ТИПУ – бо іноді для втомленої мене чи чоловіка, це як котити тонну каміння під гору, ггг) – так от, “невимушено” граємося собі, читаємо книжечки, складаємо іграшки, вона завжди така бодрячком ще, але вже по трохи тре очі і позіхає. Ніхто в ліжко її силою не пхає, все так ненав’язливо, але розмовляємо тихо, як в бібліотеці 🙂

За півгодинки таких церемоній вона вже сама вилазить у свої ліжечко, крутиться там, товчеться, але лягає, накриваємо її ковдрою, і що є витривалості співаємо упівголоса різних красивлющих колискових…. Кого я брешу – ми співаємо Тумбалалайку, принаймні, перших 15 хвилин! Бо вона обожнює цю пісеньку і якщо намагається тихцем переключитись на щось інше, з під-ковдри лунає тихо, але твердо: “Тумбандя!” – і  все. Я то хоч слова знаю, а як наш тато витримує співати одне-єдине слово по 20-30 хвилин, не знаю 🙂 Так от, десь 20-30 хв завивання Тумбалалайки -і наша тумбандя міцно спить, а ми біжимо дивитись “Вікінги” 🙂

В сукупності вкладання займає десь годину – і його мінус, крім часозатратності, ще й те, що після години такої атмосферки ти вже виповзаєш сам мало не в анабіозі. І засипаєш на перших трьох хвилинах серіалу, так що про наше розгульне окреме серіальне життя я трохи прикрасила 🙂 Ну але – це все одно нас чекало в майбутньому, ці вкладання, рано чи пізно! Тому ми споко!

МАМИНА ФОРМА

Думаю, це теж цікавить всіх мам – форма грудей. Поки що все добре, десь так, як було до вагітності, але я обливаюсь холодною водою періодично і стою в планці раз на день. Хоча я десь читала, що після першої дитини груди відновлюються на 100%, тому аж дуже не переживаю – та й, зрештую, для мене це не настільки важливо, якщо б форма зіпсувалась, я б не робила з того хто-зна якої трагедії 🙂

Одним словом, крізь терни до зірок – і тепер я вже не годуюча мама, і знаєте, що? Напевно, я відлучила Віку вчасно – хай не зовсім по рекомендаціях ВООЗ, а по рекомендаціях мами Даші 🙂 Бо почуваюся прекрасно – інавіть не дуже ностальгую за цим прекраним періодом (він у нас справді був прекрасним і дуже щасливим). А я любитель поностальгувати 80-го рівня!

І ще у ці нелегкі для нас часи 🙂 часи відлучення – я багато чого обдумала і по-новому проаналізувала. Якщо комусь цікаво, парочка моїх висновків як мами 🙂 Отож: я намагаюсь бути доброю мамою, але я усвідомлюю, що не роблю все досконало, і цілком можу отримати “свій мамський персональний” список претензій від дорослих і помудрілих дітей.

Претензій, щодо того, що я не зробила (а могла), чи зробила (а не мала), і взагалі. Я стільки про це думала, говорила з іншими мамами і читала – і на разі, станом на грудень-2017, додумалась до такого. Швидше за все, я  відразу попереджу своїх дітей, що всі ці списки я особливо вибачатися не стану 🙂 На крайняк, коротко поясню якісь особливо накипілі моменти 🙂  Бо, пардон, гайз, але я підписалась всього лише на мамство, а мамство не включає життєзабезпечення на 100%  по всіх пунктах.

Воно передбачає забезпечення базових потреб, а все решту – моя власна ініціатива і всі мої жертвенні мамські вчинки були моїм власним “факультативом”, за який я не хочу ні в кого видирати ніяких “вдячностей” – але й виправдовуватись за щось із всього цього не хочу. Звісно, після цього обійму і скажу в тисячний раз, що я їх люблю – залишаючись всього лише людиною 🙂  До речі, всі ці роздуми гарно вплинули на мої власні стосунки з мамою – так що маю ще один плюс зі всієї цієї ситуації 🙂 

Всім щасливого і легкого відлучення! А ще – довгого і успішного годування 🙂

comments powered by HyperComments