У мене якась зимова депресія. Кажуть, буває осіння депресія, коли дощі і листопад, але ця зима так схожа на листопад, що у мене моя “законна” річна подавленість почалася якраз на свята. По-перше, свята – це передоз спілкування і роботи. Ми всі від цього, як витиснуті лимони, ну може, хтось і ні, але більшість моїх подруг з малими дітьми – саме так.

По-друге, зима – це коли прогулянки стають “разовою акцією”, тобто ти вже не можеш тусуватись скільки хочеш і де хочеш, а планово виходиш на вулицю, в сніг чи заметіль (чи в реаліях зими 2017-18 – в дощ і мряку), даєш дитині трохи дихнути повітря, робиш кілька кіл пішки чи з візком десь парком чи біля дому, і… і миєш довбаний візок, сушиш комбінезон, випиваєш дві літри чогось гарячого і з остарзом визираєш у вікно з думкою “і так ще місяців два мінімум”.

Ні, я люблю зиму. Зима – це клас, там всі свята, і сніговики, і ялинки, але коли у тебе на руках хтось маленький і дуже непосидючий (і ще й такий, кому подавай не лише хліба, а й видовищ, 24/7 – нон стоп), то зима може трошки і… я не знаю? Притомити?

Мені здається, у “додитсадковому” (і особливо, “вже у ходячому”) мамстві найбільш енергозатратним пунктом є саме вони – видовища, тобто, розваги, для вашого маленького персонального Джізуса 🙂 Середня мама – навіть така лінивиця і порівняно пофігістка, як я – все одно мусить брейнстормити і креативити “про розваги” інтенсивніше, ніж середнє івент-агентство (кажу, як людина, що по роботі сидить у одному кабінеті з BTL-відділом, тобто, відділом, що відповідає за організацію свят і заходів). Правда! Ти постійно мусиш щось вигадувати. Особливо, якщо це вимушене “вдома” (о, зима! де ж твій сніг?!).

Дитині не дуже хочеться мирно сидіти і гортати книжечку, складати конструктор чи навіть спускати чарівні килимки Шиммер і Шайн (о, а я такі надії на це покладала!). Ну тобто – буває і таке, але це “буває” настільки рідко, що часом відчуваєш себе аніматором на межі нервового зриву. Ти тут ще прання не розвісила і навіть волосся не розчесала, а тобі вже довелося вигадати 500 ігор з ведмедиком, 400 приводів “залізти в намет”, дати 700 нелегітимних дозволів (типу як “ну можеш трохи погратися з татовим паспортом, окккккк!”) і сотні-сотні всього іншого, про яке чомусь не розповідають на курсах підготовки до вагітності, в дитячій поліклініці і навіть на майданчиках.

044fc140-91bd-43a3-9c19-674541ce0511Розповідають про зміну підгузків, про привчання до горшка,  про вчити ходити-говорити і кольори, про перші прикорми і грудне вигодовування, про миття рук і переодягання, а про те, що весь решту час “ефіру” треба теж чимось заповнити – ані пари з уст!!! Навіть якось скидалось на те, що якщо вже ти розорився на якусь дорожезну іграшку, то все, маєш спокій.

“Та що ти ниєш, просто купи дитині “Ноїв Ковчег”!” Кажуть тобі в “Антошці”. “Просто час від часу звози на батут!”, “ненав’язливо” пропонує Вікторія Гарденс. “А ці всі стелажі з дитячими книжечками ми для кого понаставляли?” Суворо промовляє наче така добра і дружня колись книгарня “Є”; і так до безкінечності! Але іноді мені хочеться взяти гіганстький рупор і сказати так, щоб почули (і дали відповідь) всі виробники-розробники-продавці дитячих товарів: “АЛЕ Ж ВОНА ГРАЄТЬСЯ ВСІМ ЦИМ ЛИШЕ КІЛЬКА ХВИЛИН НА ДЕНЬ!”.

Кілька хвилин вашим “Лего Дупло” – кілька хвилин вашим віммельбухом – кілька хвилин вашим БітБо, і все! Решту часу вона стоїть біля мене і запитально дивиться своїми прекрасними дитячими оченятами: “Маааам? А що мені робити?  В сенсі – що НАМ робити? І прямо зараз!” І – Вікіне улюблене слово останніх півроку (яке вживається після 2 хвилин будь-якої діяльності, навіть випрошеного і вишантажуваного мультика про “Пепу”) – “інчишшш!” (що означає “самсінг елс, пліз!”).

І ти звісно ж продукуєш якусь ідею – бо у тебе нема шансу просто сказати “Та я вже видихнулась, я не знаю, в мене вже бракує фантазії”. Бо ти ж любиш цю маленьку гарненьку крихітку, і ти ставиш її біля себе, на табуретку, хай клацає кнопками мультиварки, поки ти ріжеш обід, хай валяється у купі твоїх сумок, поки ти складаєш у шафах, ти даєш їй шанс розмалювати маркером твою робочу перепустку чи катаєш на роботі-пилососі (Марічка? Ти це читаєш? :))… І я зовсім не дивуюсь,

30a1961b-3795-459a-8aee-a50939e6f090

чого у більшості помешкань, де є діти, стіни (а то й меблі) розмальовані ручками. Звісно, це жахливо і не відмивається, але наступає момент, коли вже байдуже. Хай малює. Бо вигадати ще бодай однісіньку розвагу самій вже просто не вистачає сил 🙂

Хай малює! Піжаму! Стіни! Паспорт! Себе! Там далі вже весна, а за нею і літо… І розваги знайдуть себе самі 🙂 Головне – пережити зиму! І не вичерпати свій аніматорський потенціал занадто рано 🙂 

 

БЛОГ СОНЯЧНОГО ЗАЙЧИКА:
Читайте та фоловте нас на Фейсбуці Sunny Bunny’s Blog :: Блог Сонячного Зайчика
На сайті Блог Сонячного Зайчика
Та в інстаграм SunnyBunnysBlog (@sunnybunnysblog) • Instagram photos and videos

comments powered by HyperComments